СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА Людмила Михайлівна (29.08.1868 — імовірно, 1941) — письменниця, перекладачка, прозаїк, драматург, громад. діяч. Донька М.Старицького, сестра М.Старицької. Н. в м. Київ (за ін. даними, в с. Карпівка; нині село Могилів-Подільського р-ну Він. обл.). Освіту здобула в київ. приватній жін. г-зії В.Ващенко-Захарченко. 1888—93 брала активну участь у роботі літ. гуртка «Плеяда». Після смерті М.В.Лисенка очолила київ. літературно-мистецький Український клуб. У роки Першої світової війни брала участь у роботі Київ. к-ту для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Член Товариства українських поступовців та Української Центральної Ради. Співзасновник і заступник голови Нац. ради укр. жінок у Кам’янці-Подільському (1919), засновник і член Київського літературно-артистичного товариства, Українського наукового товариства та Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. У 1920-ті рр. працювала у ВУАН, зокрема брала участь у роботі перекладацької Комісії з підготовки до друку Біблії укр. мовою. 15 січня 1930 заарештована і звинувачена у причетності до «Спілки визволення України», засуджена умовно й вислана до Сталіно (нині м. Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. 1936 повернулася до Києва. 20 липня 1941 заарештована, звинувачена в антирад. діяльності. Померла по дорозі до місця заслання. Точна дата та місце смерті не відомі. 1989 реабілітована посмертно. С. — автор численних драм. творів, серед них на істор. тематику: «Гетьман Петро Дорошенко», «Розбійник Кармелюк», «Іван Мазепа», «Милість Божа», «Останній сніп». Переклала укр. мовою лібрето опер Дж.Верді («Ріголетто», «Аїда»), К.Глюка («Орфей»), Ш.Гуно («Фауст»), Дж.Пуччіні («Чіо-Чіо-Сан»), М.Римського-Корсакова («Золотий півник») та ін. Її перу нале-
жить перше дослідження з історії укр. нац. театру. Залишила спомини про Лесю Українку, М.Лисенка, М.Старицького, В.Самійленка, Г.Барвінок, І.Франка, М.К.Садовського, М.Коцюбинського, М.Заньковецьку, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого та інших. Тв.: Вибрані твори. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари. К., 2000. Літ.: О’Коннор-Віленська В. Лисенки й Старицькі. Львів, 1936; З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. К., 1991; Репресоване «Відродження». К., 1993, Хорунжий Ю. Три колонки з продовженням. «ЛУ», 1993, 9, 16, 23, 30 вересня; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Чернова І. Національна ідея в історичних драмах Л. Старицької-Черняхівської. «Наука і сучасність» (К.), 1998, ч. 2; Солод Ю. Державотворчі й націєтворчі магістралі в політичній та мистецькій практиці Людмили СтарицькоїЧерняхівської. В кн.: Українська Центральна Рада: Поступ націєтворення та державобудівництва. К., 2002; Баран Л. Людмила Старицька-Черняхівська: Тернистий шлях творчості. Вінниця, 2003; Хорунжий Ю. Гомін епох [до 135-річчя від дня народження української письменниці Л. СтарицькоїЧерняхівської]. «Культура і життя», 2003, 20 серпня; Процюк Л. Трудівниця [до 140-річчя з дня народження Л. Старицької-Черняхівської]. «ЛУ», 2008, 25 вересня. Н.В. Пазюра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
