СТАРИЙ КРИМ (кримськотатар. Eski Qйrйm) — місто в Кіровському р-ні Автономної Республіки Крим, у долині р. Чурук-Су. Населення 9,5 тис. осіб (2011). Археол. знахідки свідчать про заселення території міста принаймні з кінця 1 тис. до н. е. Найбільш важливою з них є знайдена 1897 мармурова плита з грец. написом боспорського царя Тіберія Юлія Рескупоріда, датована 212. Але археол. контекст цієї знахідки залишається невідомим. Немає підстав твердити про безперервний розвиток поселення в період до 2-ї пол.
13 ст. Спроби ототожнити С.К. з поселеннями, назви яких відомі з антич. джерел, непереконливі. Місто засноване владою Золотої Орди між 1253 і 1263 й отримало назву Крим (трапляється на монетах і місц. надгробках), котра досі не має однозначного пояснення. Паралельно вживали назву Солхат (у лат., вірм., сельджуцьких джерелах, на монетах), яку пояснюють із тюркських мов як «ліва сторона». Місто одразу стало адм. центром золотоординського улусу Крим (який охоплював Крим. п-ів і межиріччя Дніпра та Дону); тут працював монетний двір, який карбував срібні та мідні монети. Срібні дирхеми карбувалися тут із 1266 по 1420 (за відомими знахідками). Пізніше тут працював монетний двір Кримського ханату. Монети карбувалися в С.К. аж до часу правління хана Мегмед-Ґєрея I (відомі монети 1517). Провідною етно-реліг. громадою в місті були татари-мусульмани. Для них заходами єгип. султана Бейбарса 1287 була споруджена мечеть. У період посиленої ісламізації Золотої Орди (за правління хана Узбека) збудована ще одна мечеть, від якої зберігся буд. напис з датою 1314 та іменем хана Узбека. У середині 1340-х рр. збудовано мусульманське уч-ще (медресе), яке в руїнах збереглося до нашого часу (найдавніша на терені України будівля, спеціально споруджена для освіт. закладу). У 2-й пол. 15 ст. до медресе була прибудована мечеть, куди перенесено напис 1314. Тому цю найкраще збережену мечеть С.К. часто звуть «мечеттю Узбека». До цього ж часу (14 ст.) слід зарахувати заснування караван-сараю, який зберігся в руїнах. Другою за значенням громадою була вірменська. С.К. був важливим центром вірм. просвіти і книжності. До нашого часу збереглося не менше 36 рукописних книг, переписаних у С.К. 1332—1437. Із писемних джерел відомо про існування кількох вірм. церков, але зв’язок цих згадок з погано збереженими руїнами храмів залишається дискусійним. Важливу роль у житті вірм. громади відігравав монас-
Старий Крим. Катерининська миля. Фото 2009.
тир Сурб-Хач, розташований за 3,5 км від С.К. У С.К. були також грец. (правосл.) храми, іудейська громада зі своєю синагогою (можливо, кенасою); тут торгували генуезці із сусідньої Кафи (нині м. Феодосія). У 1370-х рр. С.К. був центром політ. діяльності темника Мамая. 1381 він зазнав поразки від хана Тохтамиша та був убитий десь поблизу С.К. Похований він, за однією версією, у Мамаєвому кургані на сх. околиці С.К. (за ін. версією — у с. Айвазовське на пн. від С.К.). Площа міста в період його розквіту досягала 80 га. Місто було оточене ровом і оборонним муром з баштами (за новітніми дослідженнями їх датують 1360-ми—80-ми рр.) У золотоординський час С.К. мав важливе значення як пункт транзитної торгівлі на Великому шовковому шляху. З утворенням незалежного Крим. ханату (з 1440-х рр.) С.К. поступово втратив своє значення на користь нового центру (майбутнього Бахчисарая). У 16 ст. С.К. відносився до бейлику Ширин; відомо, що тут часто перебував хан Мегмед-Ґєрей I (відсилав звідси свої грамоти). Із серед. 16 ст. роль столиці остаточно перейшла до Бахчисарая; мабуть, з цього часу місто Крим стало «Старим» (у рос. дипломатичних документах назва «Старий Крим» уперше зафіксована 1585).
Евлія Челебі, який відвідав С.К. 1666, писав про колишню велич і сучасне йому запустіння міста; однак він наводить численні буд. написи на збережених будівлях (до нашого часу з них зберігся лише напис Узбека 1314). З переходом Криму під владу Рос. імперії С.К., як і регіон у цілому, зазнав жорстокої демографічної кризи. 1805 в місті жило лише 114 осіб. Щоб зарадити цьому, рос. уряд відвів біля С.К. місце для поселення болгар (1803; існувала як окремий населений пункт Болгарська колонія, з 1948 — Красне Село, 1989 приєднане до міста). З 1783 до кінця 18 ст. С.К. мав назву Левкополь. 1784—87 був центром Левкопольського пов. Таврійської області. З 1787 — заштатне місто Феодосійського пов. Таврійської обл. (з 1802 — Таврійської губернії). 1930—59 — райцентр. З 2 листопада 1941 до 13 квітня 1944 місто було окуповане гітлерівцями. У травні—червні 1944 зі С.К. були депортовані крим. татари, болгари та вірмени. У С.К. провів останні роки свого життя (1930—32) рос. письменник О.Грін. Він похований на місц. цвинтарі, на його могилі встановлено скульптуру «Тієї, що біжить по хвилях». У С.К. працює літературно-меморіальний музей письменника. На цвинтарі в С.К. поховані також кінорежисер О.Каплер та його дружина поетеса Ю.Друніна. З кінця 1920-х рр. місто набуває популярності як кліматичний курорт для хворих на туберкульоз. Із 1953 у С.К. працює протитуберкульозний санаторій «Старий Крим».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРИЙ КРИМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
