СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА 1942 —1943 — одна з найбільших та найважливіших за своїми результатами битв Другої світової війни. Складалася з оборонної (17 липня — 18 листопада 1942) та наступальної (19 листопада 1942 — 2 лютого 1943) стратегічних операцій рад. військ. У С.б. в різний час брали участь війська фронтів: Південно-Західного фронту 2-го формування, створеного 25 жовтня 1942 (команд. — генераллейтенант (із 7 грудня 1942 — генерал-полковник) М.Ватутін), Сталінградського фронту 1-го формування, від 12 липня до 30 вересня 1942, і 2-го формування від 30 вересня до 31 грудня 1942 (командувачі — Маршал Рад. Союзу С.К.Тимошенко, із 23 липня — генерал-лейтенант В.Гордов; із 13 серпня — генерал-полк. А.Єременко, який одночасно командував Пд.-Сх. фронтом), Пд.-Сх. фронту, від
7 серпня до 30 вересня 1942 (команд. — генерал-полковник А.Єременко), Донського фронту, від 30 вересня 1942 до 15 лютого 1943 (команд. — генерал-лейтенант (із 15 січня 1943 — генералполковник) К.Рокосовський), 6-ї армії і 2-ї повітряної армії Воронезького фронту (командувачі — генерал-лейтенант (із 19 січня 1943 — генерал-полковник) Ф.Голіков — 9—14 липня 1942 і з 22 жовтня 1942 до 28 березня 1943; 14 липня — 22 жовтня 1942 — генерал-лейтенант М.Ватутін), Південного фронту 2-го формування, cтвореного 1 січня 1943 зі Сталінградського фронту (командир — генерал-полк. А.Єременко), Волзька воєнна флотилія (команд. — контр-адмірал Д.Рогачов), Сталінградський корпусний район протиповітряної оборони (команд. — полк. Є.Райнін). Представниками Ставки Верховного головнокомандування були генерал армії Г.К.Жуков і генерал-полк. О.Василевський, генерал-полковник артилерії М.Воронов. Після поразки рад. військ під Харковом, на поч. літа 1942 нім. війська прорвалися на фронті 600—650 км між Курськом (нині місто в РФ) і Таганрогом (нині місто Ростовської обл., РФ). Гол. напрямком наступу було визначено Кавказький. Пізніше нім. командування вирішило домогтися вирішальної стратегічної переваги, прорвавшись до Волги в районі Сталінграда (нині м. Волгоград, РФ). Цей напрямок і був, зрештою, визначений як головний. На Сталінград наступали 13 дивізій, у складі яких 270 тис. осіб, 3 тис. орудій і мінометів, понад 500 танків. Сталінградська стратегічна оборонна операція складалася з фронтових операцій: оборонної операції на дальніх підступах до Сталінграда (17 липня — 12 вересня 1942) й оборонної операції на ближніх підступах до Сталінграда та безпосередньо в місті (13 вересня — 18 листопада). Розпочалася 17 липня 1942, коли на рубежах рік Чир та Цимла (обидві — праві прит. Дону) в бій вступили передові загони Сталінградського фронту. До 22 липня вони відійшли на осн. рубіж обо-
рони. Противнику не вдалося реалізувати гол. мету: оточити і цілковито знищити рад. війська. Проте під тиском ворога вони змушені були відступити. 28 липня 1942 був виданий наказ народного комісара оборони Союзу РСР № 227, який отримав неофіц. назву «Ні кроку назад!» Втрата мобілізаційного ресурсу, с.-г. та пром. потенціалу України визначалась як одна з найбільших втрат рад. сторони. Наказ мав за мету ліквідувати відступальні настрої у військах. Нарком оборони Й.Сталін вимагав наведення в армії «найсуворішого порядку і залізної дисципліни», знімати з посад і судити командирів будь-якого рангу, які допустили відступ військ без наказу вищого командира. Проте обстановка під Сталінградом продовжувала погіршуватися. Смуга оборони Сталінградського фронту розтягнулася до 800 км, тому 7 серпня він був поділений на два фронти: Сталінградський і Південно-Східний. 23 серпня танк. частини 16-ї танк. дивізії 14-го танк. корпусу противника вийшли до Волги в районі с-ща Ринок (нині у складі м. Волгоград, РФ) та відрізали 62-гу армію, яка безпосередньо обороняла Сталінград, від осн. сил Сталінградського фронту. Масовані бомбардування міста перетворили його на руїни. У виснажливих боях противник змушений був уповільнити наступ та 28 серпня був зупинений на околицях міста. Із 12 вересня оборона Сталінграда була покладена на 62-гу армію (команд. — генерал-лейтенант В.Чуйков) і 64-ту армію (команд. — генерал-майор М.Шумілов), у місті точилися жорстокі й кровопролитні бої. 30 вересня Сталінградський фронт був перейменований на Донський, а Південно-Східний — на Сталінградський. У ході штурму Сталінграда німцям вдалося потіснити війська 62-ї армії, увірватися в центр міста, а на лівому фланзі вийти до Волги. 15 жовтня нім. війська на вузькій ділянці прорвалися до Сталінградського тракторного з-ду. Центрами оборони стали пром. район і Мамаїв курган, де тривали жорстокі бої за кожний будинок. На середину
787 СТАЛІНГРАДСЬКА
Руїни Сталінграда після завершення Сталінградської битви. Фото 1943.
листопада 1942 наступальні дії німців було остаточно загальмовано. Сталінградська стратегічна наступальна (контрнаступальна) операція становить сукупність фронтових операцій та операцій груп фронтів. Були проведені: листопадова наступальна операція «Уран» з оточення нім. військ під Сталінградом (19— 30 листопада 1942); Котельниковська наступальна операція (12—30 грудня 1942); Середньодонська наступальна операція «Малий Сатурн» (16—30 грудня 1942); наступальна операція «Кільце» з ліквідації оточеного в Сталінграді угруповання нім. військ (10 січня — 2 лютого 1943). План її проведення був затверджений Верховним головнокомандувачем 13 листопада 1942. Осн. ідея контрнаступу, що планувався як єдина операція групи фронтів (Пд.-Сх., Донського та Сталінградського), полягала в оточенні сталінградського угруповання німців та його знищенні (операція «Уран»). У подальшому належало ударом військ Південно-Східного та Воронезького фронтів розвинути наступ на м. Ростов-на-Дону та відсікти групу армій «А» на Північному Кавказі (операція «Сатурн»). 19 листопада 1942 війська Пд.-Зх. і Донського, а 20 листопада — Сталінградського фронтів перейшли в контрнаступ. У їхньому складі було 15 армій, серед них 1 танкова і 3 повітряних — усього 1103 тис. осіб, 15,5 тис. гармат і мінометів, 1463 танки й самохідні артилер. установки, 1350 літаків. Рад. військам про-
тистояли 8-ма італійська, 3-тя і 4-та румунські, німецькі 6-та і 4-та танкова армії — усього 1011,5 тис. осіб, 10,3 тис. гармат і мінометів, 675 танків, 1216 літаків. 23 листопада рад. війська з’єдналися в районі с-ща Калач (нині м. Калач-на-Дону Волгоградської обл., РФ), завершивши оточення 22 ворожих д-зій (загалом до 300 тис. осіб). Щоб деблокувати оточені війська, нім. командування спланувало операцію «Вінтергевіттер» («Зимова гроза»), створило угруповання армій «Дон» (команд. — генералфельдмаршал Е. фон Манштейн) і 12 грудня 1942 почало наступ із району Котельниково (нині місто Волгоградської обл., РФ), але було зупинене й розгромлене рад. військами. Успішне здійснення операції «Уран» та Котельниковської операції зумовило розгортання стратегічного наступу Червоної армії. Однак знищення оточеного під Сталінградом угруповання противника затягнулося. Сталінград прикував до себе 7 рад. армій, що призвело до зниження темпів розвитку наступу на пд.-зх. напрямку. Тому наступна за «Ураном» операція «Сатурн», яка мала за мету оточення решток німецько-італ. військ за р. Дон та, з виходом ударних угруповань Червоної армії до Ростова-на-Дону (нині місто в РФ), відсічення всієї групи армій «А» противника, яка діяла на Пн. Кавказі, не була проведена в повному обсязі. Із 17 грудня 1942 війська Пд.-Зх. фронту розпочали наступальну операцію, що отримала назву «Малий Сатурн» і
788 СТАЛІНІЗМ
відома як Середньодонська наступальна операція. У ході цієї операції розпочалось звільнення України: війська 1-ї гвардійської та 6-ї армій, частини 17-го танк. корпусу в 20-х числах грудня 1942 звільнили пн.-сх. частину Ворошиловградської обл. з смт Мілове (нині с-ще міськ. типу Луган. обл.). Першим населеним пунктом в Україні, до якого увійшли рад. війська 18 грудня 1942, стало с. Півнівка (нині село Міловського р-ну Луган. обл.). За межами С.б. результатом сильних ударів військ Брянського фронту і Воронезького фронту на острогозькому і касторненському напрямках став розгром угруповання противника на Верхньому Дону й утворення в обороні ворога 400-кілометрового розриву від Лівен (нині місто Орловської обл., РФ) до Старобільска. Війська Пд.-Зх. фронту в 2-й пол. січня 1943 увійшли на територію Харківської області та зав’язали бої за м. Куп’янськ, звільнили міста Сватове, Старобільськ, Сєвєродонецьк (нині місто Луган. обл.) та вийшли на рубіж р. Сіверський Донець (прит. Дону) від гирла до м. Лисичанськ і захопили плацдарм на правому березі Сіверського Дінця на схід від Ворошиловграда (нині м. Луганськ). Розгром військ противника перед зовнішнім фронтом оточення і провал спроб постачання 6-ї армії з повітря створили необхідні умови для її ліквідації. У ході успішно проведеної операції «Кільце» угруповання нім. військ, яке було оточене в Сталінграді, зазнало нищівного розгрому. 10 січня 1943 війська Донського фронту перейшли в наступ і 26 січня з’єдналися з частинами 62-ї армії перед Мамаєвим курганом. 31 січня рад. війська взяли в полон штаб 6-ї нім. армії та її південне угруповання. 2 лютого капітулювали рештки нім. військ. С.б. поклала початок перелому в ході II світ. війни. У ході її гітлерівська коаліція втратила четверту частину сил, діючих на Сх. фронті. Зазнали розгрому німецькі 6-та польова і 4-та танкова армії, румунські 3-тя і 4-та армії; важка поразка спіткала італійську 8-му армію. Перестали
існувати 32 д-зії та 3 бригади гітлерівської коаліції, ще 16 зазнали важких втрат. У С.б. її заг. втрати вбитими, пораненими, полоненими, пропалими безвісти сягнули 1,5 млн осіб. Уперше у війні було оточено та знищено велике угруповання нім. військ, у Сталінграді полонено більше 90 тис. осіб (усього за операцію — більше 180 тис.). Вермахт позбувся 3 тис. танків, 12 тис. гармат і мінометів, 4,4 тис. літаків. Значними були втрати і Червоної армії — бл. 1130 тис. осіб, у т. ч. 480 тис. безповоротні, 4,3 тис. танків та самохідних артилер. установок, 15,7 тис. гармат і мінометів, 2,8 тис. літаків. Перемога під Сталінградом знаменувала перехід стратегічної ініціативи до Червоної армії. Було створено умови для розгортання її заг. наступу і цілковитого вигнання загарбників з окупованих територій, серед них — з України. Поворотним пунктом у війні проти нацизму назвав цю перемогу президент США Ф.Рузвельт. Так оцінив С.б. і прем’єр-міністр Великої Британії У.-Л.Черчілль. Під час С.б. мужність, стійкість і ратну звитягу проявили воїни Збройних сил. 112 із них, у т. ч. 15 укр. походження, стали Героями Радянського Союзу. 44-м з’єднанням і частинам присвоєні почесні найменування, 183 перетворені на гвардійські. До 20-річчя Перемоги місту Волгограду було присвоєно звання Міста-героя.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА 1942 —1943» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
