СПЕНСЕР Герберт (Spencer Herbert; 27.04.1820—08.12.1903) — брит. філософ, соціолог, один із фундаторів еволюціонізму, ідеолог брит. лібералізму кінця 19 ст. Впливовий соціальний мислитель кінця 19 ст. Н. в м. Дербі (Велика Британія). У поглядах С.
набули розвитку теорії Ч.-Р.Дарвіна, які були ним застосовані як до явищ природи, так і до сусп-ва. Ідеї еволюції, природного відбору С. ототожнював із сусп. прогресом. В його ідеях еволюціонізм (див. Еволюціонізм в історичній науці) став одним із аргументів на користь моделі ліберального капіталізму, який засновується на принципах «невтручання» (франц. «laissez faire» — «дозвольте робити») та приватної ініціативи індивідів. Осн. праця С. — багатотомна «Система синтетичної філософії» (1864—81), в якій викладені його сусп., природничі та соціологічні теорії. Найсуттєвішим є внесок С. саме в царині соціології, в якій він став фундатором «органічної школи». С. розглядав сусп. еволюцію, типи сусп-ва, впроваджував біологічні аналогії в інтерпретацію соціальних процесів. Сусп-ва сприймалися ним як еволюціонуючі організми, подібні до живих. Сусп-ва спроможні контролювати свої процеси адаптації, і тоді вони розвиваються в бік мілітаристських режимів; вони також можуть дозволити нерегульовану «вільну адаптацію» і тоді перетворюються на промислово розвинуті д-ви. Ідеї С. справили вплив на розвиток соціології кінця 19 — 1-ї третини 20 ст. (елітаризм, соціалдарвінізм, Е.Дюркгейм), а через неї — на тодішню соціальну історію. П. у м. Брайтон (Велика Британія). Праці: Синтетическая философия [в сокращенном изложении Говарда Коллинза]. К., 1997; Опыты научные, политические и философские. Минск, 1998. Літ.: История теоретической социологии, т. 1. М., 2001. К.Ю. Галушко.
вався за кордоном. 1895 захистив магістерську дис. на тему: «Славянские апокрифические евангелия», а 1897 — докторську дис. на тему: «Из истории отреченных книг». Професор Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька (1896—1906) та Моск. ун-ту (1907—23). Зав. відділу рукописів Історичного музею в Москві (1921—29). У квітні 1934 заарештований у т. зв. справі славістів. У червні 1934 засуджений на 3 роки заслання до м. Уфа (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). Втім у листопаді 1934 після листа С. до Й.Сталіна заслання замінили умовним терміном. У грудні 1934 виключений зі складу АН СРСР за участь у «контрреволюційній діяльності». До кінця життя жив під домашнім арештом на кошти, виручені від продажу власної б-ки. Належав до культурно-істор. школи рос. літературознавства. На поч. 1908 передав Істор. музею в Москві велику колекцію портретів, видань, ілюстрацій, присвячених М.Гоголю та його добі. Автор численних праць із візантології, етнографії, палеографії, славістики, фольклористики та історії давньорус. літератури, зокрема низки студій, присвячених «Слову о полку Ігоревім». П. у м. Москва. Реабілітований 1990. Праці: Апокрифические деяния апостола Андрея в славяно-русских списках. М., 1893; Из истории отреченных книг, вып. 1—4. СПб., 1899— 1908; История славянского перевода Евангелия. Варшава, 1900; Русская устная словесность: Введение в историю устной русской словесности. Устная поэзия повествовательного характера. М., 1917; История древней русской литературы: Киевский период. М., 1921; Из истории изучения «Слова о полку Игореве» в Московском университете. В кн.: Известия Отделения литературы и языка АН СССР, т. 14, вып. 3. М., 1955; Перевод «Слова о полку Игореве» в бумагах А.Ф. Малиновского. В кн.: Исследования и материалы по древнерусской литературе: Древнерусская литература и ее связи с Новым временем. М., 1967. Літ.: Кузьмина В.Д. Михаил Несторович Сперанский. В кн.: Сперанский М.Н. Рукописные сборники XVIII века: Материалы для истории русской литературы XVIII века. М., 1963; Її ж. М.Н. Сперанский как славист.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СПЕНСЕР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
