СОФІЙСЬКИЙ СОБОР у Києві — одна із двох (інша — Спаський собор у Чернігові) найдавніших і найкраще збережених пам’яток арх-ри Київської Русі. Один із найбільших храмів, споруджених в Європі в 11 ст. Храм, присвячений Софії — «Премудрості Божій», побудова-
но за князювання Ярослава Мудрого в рамках великої програми розширення Києва (див. Місто Ярослава), котра включала буд-во митрополичого собору. Точна дата спорудження собору не відома. Для її визначення дослідники спираються переважно на 4 джерела: «Повість временних літ», Новгородський перший літопис, «Хроніку» Тітмара Мерзебурзького і «Слово про Закон і Благодать». Найбільш надійним із цих джерел слід визнати «Повість временних літ», яка у статті 1037 повідомляє про заснування собору. Проте «підсумковий» характер статті дає підстави бачити одним ученим у цій даті початок буд-ва, а іншим — його завершення. Загальновизнаним можна вважати твердження, що собор споруджено в 2-й чв. 11 ст. Гіпотеза Н.Нікітенко про заснування Софії Володимиром Святославичем і датування храму 1011—18 або 1007—11 не визнана більшістю фахівців. Первісно собор був великим п’ятинефним храмом. Сх. кінці нефів завершено півциркульними апсидами. Ядро собору (без галерей) вписується в квадрат зі стороною 31 м (такий розмір має підкупольний квадрат Софійського собору в Константинополі).
Із пн., зх. і пд. боків собор було оточено двома рядами галерей, причому внутр. галерея була двоповерховою. Зовн. галерея побудована на основі розпірних напіварок-аркбутанів (цей конструктивний прийом не має аналогів). Центральні приміщення собору перекрито 13-ма куполами, інші — півциркульними склепіннями. Собор мав свинцевий дах, укладений на склепіння. В інтер’єрі приміщення згруповані довкола центр. підкупольного простору висотою 29 м. Із чотирьох боків до нього прилягають рамена просторового хреста, утвореного перетином головного нефа і трансепта. У соборі влаштовано просторі добре освітлені хори. Підйом на хори — у двох сходових баштах, вбудованих у зх. зовн. галерею. Собор змуровано із цеглиплінфи та каміння на вапняному розчині (у техніці «opus mixtum»). Зовн. фасади собору потиньковані, у численних декоративних нішах містилися, мабуть, розписи, які не збереглися. В інтер’єрі собор потиньковано і прикрашено мозаїчним та фресковим живописом (див. Мозаїка, Фреска). Мозаїчний живопис собору вкривав 640 м2, з нього збереглося 260 м2. Він складався із зображення Христа-Пантократора в гол. куполі, 4-х постатей архангелів (із них збереглась одна), 12-ти постатей апостолів у простінках барабана гол. купола (збереглася половина постаті Павла), 4-х постатей євангелістів у парусах гол. купола (збереглася постать Марка і фрагменти 2-х інших), 40-ка медальйонів із півпостатями севастійських мучеників на підпружних арках гол. купола (збереглося 15), композиції «Благовіщення» на сх. парі підкупольних стовпів. У консі центр. апсиди збереглося велике (висотою 6 м) зображення Богородиці-Оранти; нижче неї розміщено композицію «Євхаристія (причастя апостолів)», ще нижче — «Святительський чин». Збереглося також кілька менших композицій. Решта інтер’єрів була розписана фресковим живописом, з якого збереглося біля 3000 м2. Окрім сюжетів на теми Старого та Нового Завітів і великої кількості окремих постатей святих,
тут є унікальні композиції світської тематики: портрет родини Ярослава Мудрого, частково збережений на стінах гол. нефа, і розписи сходових башт (гол. роль тут відіграють композиції, присвячені життю константиноп. імператорського двору, — іподром, музиканти й актори та ін.). Первісна підлога собору була виконана з вапняного розчину, в який інкрустовано кубики смальти, котрі утворювали складний геометричний орнамент. Собор за конструктивною системою, буд. матеріалами і технікою належить до пам’яток візант. кола, проте не має прямих аналогів у тогочасному чи ранішому візант. буд-ві. Дослідники (О.Комеч) пояснюють це, в першу чергу, тим, що замовник (київ. князь) дав зодчим (які, імовірно, походили з Константинополя) завдання, з яким вони не стикалися на батьківщині: спорудити величезний храм із просторими хорами. Звідси походить незвична для Візантії багатоверхість (викликана потребою освітлювати хори через вікна барабанів). Відміни від візант. зразків були викликані також застосуванням місц. матеріалів, які мали зменшити витрати (цегляні хрещаті стовпи замість мармурових колон, плити з овруцького рожевого шиферу (пірофілітового сланцю) та керамічні плитки замість мармурових плит тощо). У 12 ст. в зх. зовн. галерею було вбудовано хрестильню (імовірно приміщення для освячення води). У період занепаду Києва після монголо-татарської навали собор продовжував функціонувати як митрополичий храм, але підтримувати його в належному стані не було змоги, тим більше, що після 1300 київ. митрополити не перебували в Києві постійно. Джерела кінця 16 — поч. 17 ст. свідчать про занедбаний стан храму та про досить значні руйнування, особливо в зх. частині. Унаслідок прийняття митрополитом Михаїлом Рагозою унії (див. Берестейська церковна унія 1596) С.с. із 1596 був під юрисдикцією унійної церкви. 2 липня 1633 новообраний правосл. митрополит Петро Могила відібрав храм в унійців і заснував при ньому монастир (див. Софійський
монастир). За правління Петра Могили розпочалися відбудовчі роботи, які за його життя не були завершені. У цей час споруджено іконостас і два бічні вівтарі в зовн. галереях. Вигляд собору в серед. 17 ст. відомий із малюнків А.Вестерфельда та опису Павла Халебського. Найбільша перебудова, яку забезпечили моск. царі Петро (див. Петро I) та Іван Олексійовичі й гетьман І.Мазепа, розпочалася 1688 за митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського (див. Г.Четвертинський) і тривала за митрополита Варлаама Ясинського. Було розібрано залишки зх. галереї та аварійну зх. потрійну аркаду з частиною хорів. До 1695 зовн. галереї було надбудовано другим ярусом й увінчано 6-ма великими банями, фасади прикрашено 8-ма бароковими фронтонами, які сховали давні малі бані. Гол. верхи отримали барокові грушоподібні силуети. Пожежа 1697 призвела до руйнувань у нещодавно відновленій зх. частині храму, де довелося проводити нові буд. роботи. Не пізніше 1701 забілили давні мозаїки та фрески. 1718—24 створено новий бароковий стінопис. 1739—47 митрополит Рафаїл Заборовський здійснив чергову реставрацію собору. 1747—54 споруджено триярусний іконостас, нижній ярус якого зберігся досі. Наступну реставрацію проведено 1843—53 після випадкового відкриття давнього живопису. Для його вивчення із Санкт-Петербурга було відряджено академіка Ф.Солнцева, який розкрив велику кількість
721 СОФІЙСЬКИЙ
Софійський собор. Вигляд зі сходу. Фото 2009.
722 СОФІЯ
давніх фресок і зробив їхню графічну фіксацію. Давні фрески, попри їхню виняткову мистецьку цінність, вкрили бездарним олійним живописом, який отримав схвалення всіх офіц. чинників, включно з імп. Миколою I. Сучасний вигляд собор отримав 1882—89, коли під кер-вом В.Ніколаєва було розібрано частину барокових фронтонів та відкрито давні малі бані, а на місці зх. галереї споруджено нині існуючий нартекс у псевдовізант. стилі. Тоді ж облаштовано калориферне опалення будівлі. 1884 А.Прахов відкрив частину мозаїк, і з того часу почалось їхнє поступове розкриття і консервація. Протягом 11—19 ст. С.с. був місцем поховання. У сх. частині пн. внутр. галереї встановлено великий мармуровий саркофаг, в якому поховано фундатора собо-
ру — Ярослава Мудрого. Із літопису відомо про поховання ще 4-х князів — нащадків Ярослава. Імовірно, ще з домонгол. часу в соборі ховали київ. митрополитів (перший відомий випадок — поховання Кирила II, 1280-ті рр.; останнім із митрополитів поховано Платона Городецького, 1891). У жовтні 1921 в храмі відбувся церк. собор, на якому проголошено створення Української автокефальної православної церкви. Свята Софія належала УАПЦ до її ліквідації 1930. 1934 собор перестав бути діючим, було утворено Держ. архітектурноістор. заповідник «Софійський музей» (див. «Софія Київська»). Після цього було виконано великий обсяг дослідницьких і реставраційних робіт, які забезпечують стабільність тех. стану пам’ятки. С.Висоцький виявив на
стінах собору багато графіті, з яких найдавніші датуються 1052 і 1054.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОФІЙСЬКИЙ СОБОР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
