СОЛЖЕНІЦИН Олександр Ісайович (11.12.1918—03.08.2008) — письменник і політ. публіцист. Дійсний член РАН (1997). Н. в м. Кисловодськ (нині місто Ставропольського краю, РФ). 1936—41 після закінчення школи навч. на фізико-мат. ф-ті ун-ту в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ). Із 1939 заочно вчився в Моск. ін-ті філософії, літератури та історії. 1941 був мобілізований і після закінчення офіцерської школи наприкінці 1942 потрапив на фронт. 1943—45 командував артилер. батареєю. Мав звання капітана, був нагороджений орденами Вітчизн. війни 2-го ст. і Червоної Зірки. У лютому 1945 за критичні політ. висловлювання в особистих листах до друга дитинства заарештований і засуджений на 8 років виправно-трудових таборів «за антирадянську агітацію і спробу створення антирадянської організації». 1947 С. як математик був переведений до Марфінської «шарашки» — НДІ МВС—МДБ СРСР, де працював до 1950. Після цього перебував в екібастузькому таборі, де захворів на рак (пухлину видалили в лютому 1952). 1953 С. скерували на поселення в аул Кок-Те-
рек (Джамбульська обл., Казахстан). 1956 реабілітований рішенням Верховного суду СРСР, згодом працював учителем у школі в Рязанській обл. і в Рязані (нині місто в РФ). У цей час С. почав займатися літ. діяльністю, прагнув насамперед зафіксувати те, що пережив особисто. 1959 написав оповідання «Щ-854 (Один день одного зэка)», що під назвою «Один день Ивана Денисовича» було надруковане з особистої санкції М.Хрущова в ж. «Новый мир» (1962, № 11), редагованому О.Твардовським. Ця публікація, спрямована на викриття реалій сталінізму, принесла С. світ. славу, його висунули на здобуття Ленінської премії. Оповідання «Матренин двор», «Случай на станции Кречетовка», «Для пользы дела» зміцнили авторитет С. і водночас сприяли атакам на нього як на літератора, який викриває вади не лише сталінізму, а й системи в цілому. Атаки посилилися після падіння М.Хрущова (жовтень 1964). С. потрапив під стеження КДБ, співробітники якого у вересні 1965 захопили його архів. Після цього вдалося надрукувати лише одне оповідання «Захар-Калита» («Новый мир», 1966, № 1). 1967 у Відкритому листі делегатам 4-го з’їзду письменників С. вимагав відміни цензури. 1968 С. надрукував за кордоном твори «В круге первом» и «Раковый корпус», завершив рукопис «Архипелаг ГУЛАГ», підготовлений на основі листів колиш. ув’язнених і зустрічей із ними (він опитав 227 свідків). Протестуючи проти політ. заангажованості керівників рад. письменників, С. шукав можливості контактів на Заході. 1969 його виключили зі Спілки письменників СРСР, 1970 йому присуджено Нобелівську премію з літератури. 1973 співробітники КДБ захопили потайник із рукописом книги «Архипелаг ГУЛАГ». С. подав сигнал для друку, 1-й том книги вийшов наприкінці 1973 в Парижі (Франція). Публікація цього, за визначенням С., «художнього дослідження» мала велике політ. значення, сприяла викриттю сутності системи, що панувала в Росії з 1917, переконливо доводила, що
комуніст. терор, відповідне його спрямування і забезпечення — явища не випадкові. Ця публікація викликала хвилю негативної реакції рад. істеблішменту, який вбачав у дослідженні С. в першу чергу спробу дискредитації політ. системи в СРСР. У написаних 1973 статтях «Раскаяние и самоограничение как категории национальной жизни», «Жить не по лжи», «Письме вождям Советского Союза» С. передрікав крах соціалізму, показував його моральну і екон. неспроможність, обстоював реліг., нац. та класичні ліберальні цінності. 1974 С. був заарештований, позбавлений рад. громадянства і висланий літаком до ФРН. Того самого року він заснував «Русский общественный фонд», куди мали передаватися всі гонорари за публікації книги «Архипелаг ГУЛАГ». Із 1976 С. із родиною мешкав у США. Тим часом вийшли друком його статті, а гол. працею стало написання епопеї «Красное колесо: Повествованье в отмеренных сроках», присвяченої передумовам і перебігу революції 1917. 1977 С. заснував «Всеросійську мемуарну бібліотеку» і «Дослідження новітньої російської історії». 1978—88 в Парижі вийшло друком 18-томне зібрання творів С. Започаткована М.Горбачовим «перебудова» і поступова зміна політ. ситуації змінили долю С. 1989 в СРСР у ж. «Новый мир» надрукували його «Нобелівську лекцію» та окремі глави «Архипелага ГУЛАГа». 1990 указом Президента СРСР С. повернули рад. громадянство. 18 вересня 1990 «Комсомольская правда» та «Литературная газета» надрукували статтю «Как нам обустроить Россию?», в якій С. попереджав про труднощі виходу з-під комуніст. гніту. 11 грудня 1990 С. написав лист у К-т по держ. преміях РРФСР, в якому відмовився отримувати премію за книгу «Архипелаг ГУЛАГ», оскільки це книга про страждання мільйонів. 1991 він видав книгу «Бодался теленок с дубом», що становить непідцензурні нариси про рад. літ. життя. 27 травня 1994 С. повернувся в Росію. Проїхавши від Далекого Сходу до Москви потягом, він активно
включився в громад. життя. Отримавши публічну трибуну для виступів, критикував політику Б.Єльцина; працював над книгою «Угодило зернышко промеж двух жерновов: Очерки изгнания». 1997 С. обрали академіком РАН. 11 грудня 1998 президент Росії Б.Єльцин підписав указ про нагородження С. орденом св. апостола Андрія Первозваного. С. відмовився від ордена і заявив, що не може прийняти нагороду від влади, яка довела Росію до «стану загибелі». Останні роки життя провів на околиці Москви на дачі, звідки практично не виїздив, і публічно не виступав. Як свідчила дружина С., в останні роки життя він був задоволений увагою В.Путіна та ін. рос. керівників і не виявляв до них антипатії. 12 червня 2007 В.Путін особисто приїхав до С., щоб вручити йому Держ. премію РФ. Погляди С. не раз піддавалися критиці. Напр., це стосувалося неточностей в описанні табірних реалій, кількості жертв комуніст. репресій тощо. «Лист вождям Радянського Союзу» критикував акад. А.Сахаров. Його дослідження історії взаємин єврейс. і рос. народів в книзі «Двести лет вместе» викликало активну критику як із боку багатьох єврейс. публіцистів, так і рос. націоналістів. Публікація статті «Как нам обустроить Россию?», в якій С. намагався повчати українців, як себе слід поводити у взаєминах з Росією, викликала хвилю критичних виступів в Україні. Такі самі виступи були стимульовані неприйняттям С. спроб України знайти підтримку на міжнародній арені в оцінках Голодомору 1932—1933 років в УСРР як геноциду. П. у м. Москва. Тв.: Собрание сочинений, т. 1—8. М., 1990; Красное колесо, т. 1—8. М., 1993—95; Бодался теленок с дубом: Очерки литературной жизни. М., 1996. Літ.: Moody Ch. Solzhenitsyn. Edinburgh, 1973; Ржезач Т. Спираль измены Солженицына. М., 1973; Нива Ж. Солженицын. М., 1991; Кремлевский самосуд: Секретные материалы политбюро о писателе А. Солженицыне. М., 1994; Thomas D.M.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОЛЖЕНІЦИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
