СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649 — універсальний кодекс кримінального та цивільного права Рос. д-ви, що регулював соціальноправові відносини у всіх сферах сусп. життя та визначав міру покарання за порушення цих норм. Безпосереднім приводом для розробки С.у. послужила хвиля міських повстань серед. 17 ст., але його поява дала відповідь на нагальні основоположні питання політ., екон. та соціального розвитку д-ви. Розробкою проекту С.у. опікувалася спец. комісія у складі бояр — князів Н.Одоєвського, С.Прозоровського, Ф.Волконського — і дяків Г.Леонтьєва та Ф.Грибоєдова. До участі в обговоренні проекту С.у. були за-
кликані представники всіх станів і соціальних груп (заг. кількість делегатів понад 350 осіб), які засідали в двох палатах: в одній — цар Олексій Михайлович, боярська дума й Освячений собор, у другій — виборні люди під головуванням кн. Ю.Долгорукова. Під час роботи собору стани мали право подавати колективні чолобитні із приводу задоволення тих чи ін. потреб, частина з яких була відображена в остаточних ухвалах. Джерелами при виробленні норм С.у. були: 1) положення й авторитет Кормчої як загальновизнаного в Росії церковно-юридичного посібника; 2) Статути Великого князівства Литовського як кодекс законів, що найповніше забезпечує домінування шляхетського стану д-ви; 3) окремі статті Судебника 1550 та Стоглава 1551; 4) записні книги Помісного, Земського, Розбійного та інших приказів; 5) царські укази та боярські приговори, що узагальнювали гол. чин. законотворчу діяльність у роки царювання Михайла Федоровича. Обговорення проекту розпочалося 3 жовтня 1648, а ухвалення остаточного варіанту відбулося 29 січня 1649. Оригінал С.у., що являє собою сувій із 960 склеєних фрагментів заг. довжиною 309 м, нині зберігається в позолоченому срібному «ковчезі» в Рос. держ. архіві давніх актів. Документ підписаний 315 особами. Публікація й поширення С.у. по суд. інстанціях Рос. д-ви розпочалися з весни 1649. С.у. складається із 25-ти глав, розділених на статті, заг. кількістю 967. 1-ша глава С.у. («Про богохульників і церковних бунтівників») розглядала справи про злочини проти Церкви, передбачаючи смертне покарання за «хулу» проти Бога та Богородиці й тюремне ув’язнення за безчинства в церкві. 2-га глава («О государевій честі...») розглядає злочини проти царя та властей, які трактує як зраду. Близькою за змістом є і наступна глава («О государевім дворі...»), що регулює норми поведінки на царському дворі. 4-та та 5-та глави регламентують покарання за підробку документів, печаток, а та-
Соборне уложення 1649 року. Сторінка з видання 1650.
кож фальшування грошей. 6-та глава регулює порядок видачі дозволу на від’їзд в іноз. д-ви. 7-ма та 8-ма — визначають порядок несення військ. служби на користь государя та викупу полонених. 9-та глава говорить про порядок стягнення та розміри різного роду митних зборів. Наступні 10—15-та глави розглядають найважливіші проблеми організації судочинства для різних соціальних верств і груп. Глави 16—20-та формували правову базу вотчинного та помісного землеволодіння і володіння кріпосними. Глави 21—22-га розглядали кримінальні злочини, а 23— 25-та — встановлювали статус стрільців і козаків, а також упорядковували функціонування на території д-ви корчем. Найбільш повно в С.у. було відображено інтереси моск. і провінційного дворянства, і саме його чолобитні та положення лягли в основу багатьох глав. Відтепер дозволялося міняти помістя на вотчини, що сприяло злиттю дворянського і вотчинного землеволодіння. При звільненні зі служби помістя служилих людей переходили до дітей, братів, племінників чи внуків, котрі записувалися на царську службу. Задовольнялася вимога дворян щодо права на безстроковий розшук збіглих підданих. Фактично відмінялися
т. зв. урочні літа, упродовж яких власники мали право повертати на свої землі збіглих селян, а відтак останні ставали довічною власністю поміщиків, двірцевого відомства і духовних власників. С.у. ліквідувало колишні привілеї Церкви і посилило її підпорядкування світській владі. Ухвалення С.у. знаменувало подальшу централізацію Рос. д-ви, посилення ролі дворянства і верхівки посадського населення в управлінні країною, а також готувало ґрунт для переходу від станово-представницької монархії, з домінуванням боярської аристократії та впливовими позиціями боярської думи, до абсолютистської форми самодержавства, із превалюванням владних позицій дворянства та чиновництва. Універсальність положень С.у. забезпечила їм тривале життя — хоч деякі статті кодексу впродовж 2-ї пол. 17 — 18 ст. були скасовані, але загалом формально і фактично С.у. зберігало правочинність до 1835, коли в дію був уведений Звід законів Російської імперії. Поширення дії С.у. на укр. землі розпочалося вже із 2-ї пол. 17 ст., зокрема при розгляді справ про повернення з України рос. поміщикам їхніх кріпосних селян-втікачів. Крім того, положення С.у. нормували розгляд справ по звинуваченню у т. зв. держ. зраді, що інкримінувалося цілому ряду укр. гетьманів і козац. старшин, починаючи вже з кінця 1650-х рр., а також — при організації суд. процесів, де позивалися «люди гетьманського регіменту» та рос. піддані царя. Уніфікаційні реформи рос. імп. Петра I у сфері укр. судочинства, реалізовані Малоросійською колегією в 1720-х рр., ще більше розширили застосування норм С.у. на землях Гетьманату.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
