СМОТРИЦЬКИЙ Мелетій (у миру — Максим Герасимович; бл. 1577 — 27.12.1633) — письменник-полеміст і філолог, церк. ієрарх, культ. і освіт. діяч. Син Г.Смотрицького. Н., вірогідно, в м. Острог. Навч. в Острозькій академії (або ж у свого батька), певний час його наставником був Кирило Лукаріс. Бл. 1596 С. вступив до Віленської єзуїтської академії, однак не закінчив її через свої проправосл. орієнтації. 1600 став приватним учителем молодого кн. Б.Соломерецького. Невдовзі поїхав до Німеччини, супроводжуючи в поїздці на навчання свого вихованця. Разом із ним кілька років слухав лекції, зокрема у Лейпцизькому та Віттенберзькому протестантських
ун-тах. По поверненні із закордонної освіт. мандрівки на деякий час затримався у маєтку князів Соломерецьких Баркулабові (нині с. Борколабово Бихівського р-ну Могильовської обл., Білорусь). Розпочав активне співробітництво з Віленським Святодухівським братством. 1610 опублікував у Вільно (нині м. Вільнюс) під псевдонімом Теофіл Ортолог полемічний твір польс. мовою «Тренос, або плач Східної Церкви» (див. «Тренос»). Близько 1617—18 С. прийняв чернечий постриг під ім’ям Мелетій. Напередодні він протягом року жив у Віленському Святого Духа монастирі. 1616 С. підготував до друку Євангеліє учительне (побачило світ у Єв’є; нині м. Вевіс, Литва), 1616—18 — знамениту граматику старослов’ян. мови (див. Граматика Мелетія Смотрицького). Ці твори, а також «Тренос» висунули його в число найталановитіших тогочасних вітчизн. письменників і вчених-філологів. 1620 патріарх Єрусалимський Феофан висвятив його на архієпископа Полоцького, а також єпископа Вітебського і Мстиславського (див. Феофана місія в Україні 1620). Повернувшись після посвячення з Києва до Вільно, вірогідно на початку листопада 1620, став архімандритом Віленського монастиря Святого Духа. Невдовзі він втягнувся в гостру міжконфесійну боротьбу з унійними ієрархами — Й.-В.Рутським, Й.Кунцевичем, Л.Кревзою. У березні 1621 польс. король Сигізмунд III видав універсал про
арешт С., а також І.Борецького за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Османської імперії й організації антиурядових бунтів на реліг. ґрунті. С. у своєму творі «Verificatia niewinnoСcі» («Підтвердження безневинності»; Вільно, 1621) спростував такі звинувачення, а також інсинуації щодо самозванства і шпигунства патріарха Єрусалимського Феофана. 1621 С. видав у Вільно полемічну працю «Oborona verificaciey» («Захист верифікацією»), що стала відповіддю на унійну брошуру «Sowita wina» («Подвійна вина»). Невдовзі побачив світ його «Elenchus pism uszczypliwych» («Відсіч ущипливим творам»; Вільно, 1622). У своїх публікаціях цього часу С. не лише полемізував зі своїми опонентами, захищаючи конфесійні права православних, а й поновому (конфесійно досить незаангажовано) розмислював над нац. (ранньонац.) ідентичністю «руського народу» — тогочасного населення України та Білорусі. Згідно з його концепцією етнічною основою ідентичності національної русинів є «народження» і «кров», тобто родове начало, фактор рідної землі, спільної к-ри і долі, характеру, що об’єднувало та гуртувало людей в одну спільноту. Водночас С. вважав, що зміна русинами віросповідання відповідно до моральних приписів свободи волі ніяк не порушує їхньої «національної» тотожності. Сумніви щодо правдивості правосл. догматики та церк. вчення почали з’являтися в нього ще до прийняття чернечого постригу. За визнанням самого С., він був прихильником унії церковної, коли вирушив в духовну мандрівку до Стамбула та Палестини (1623—25), де мав намір апробувати свій правосл. Катехізис в ієрархів Сх. Церкви. Однак стан тамтешньої богословської науки викликав у нього розчарування. 1627 за згодою прихильного до унії брацлавського воєводи кн. О.Заславського С. став архімандритом Дерманського Свято-Троїцького монастиря. 6 червня 1627 він надіслав листи до Папської столиці, заявивши про своє бажання перейти в унійну Церкву. Причому просив Папу Римського Урба-
Мелетій Смотрицький. «Ляментъ у света убогих…» Вільно, 1620. Титульна сторінка.
на VIII, щоб до певного часу це залишалося в таємниці. Запідозрений у таємному унійстві, С. зазнав морального тиску на Київському православному церковному соборі 1628, його твір «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» («Апологія мандрівки до східних країв»; Львів, 1628) було визнано таким, що суперечить правосл. догматиці, й піддано анафемі. Повернувшись до Дерманського Свято-Троїцького монастиря, С. написав працю «Protestatia Рrzeciwo Soborowi w tym Roku 1628… w Kiiowie Monasteru Pieczerskim obchodzonemu» («Протестація проти собору 1628 року…, що відбувся в Києві в Печерському монастирі»; Львів, 1628), в якій відкрито заявив про свій розрив із правосл. Церквою. Згодом він видав ще два полемічні твори, написані з позицій унійної ідеології: «Paraenesis abo Napomnienie» («Паранезіс або порада; Краків, 1629) та «Ex“thesis» (Львів, 1629). 1631 завдяки прихильності Папи Римського Урбана VIII С. став архієпикопом Ієрополітанським. П. у Дерманському СвятоТроїцькому монастирі, де й був похований.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Смотрицький Мелетій» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
