СКОМОРОХИ — артисти-професіонали на східнослов’ян. землях у часи Київської Русі, у середньовіччі та ранній модерний час. Поєднували в собі таланти музикантів, співаків, танцюристів, комедіантів, акробатів, фокусників, дресирувальників, жонглерів і мімів. Виступи С. супроводжувалися грою на муз. інструментах: гудках, гуслях, дудах, со-
пелях, бубнах та ін. Використовували маски й рядження. Були неодмінними учасниками масових громад. свят, ігрищ та обрядодійств, їх натхненниками й організаторами. Без них не обходилися урочистості в князівських палацах, ритуальні бенкети дружинників і міських ремісників. Своїм умінням сміятися й веселити завоювали велику популярність у народі. Етимологія слова «скоморох» остаточно не з’ясована. У Болгарії цей термін вживався вже на рубежі 9—10 ст., у «Повісті временних літ» згадується під 1068. Давньоруські тексти знають С. також під назвами «ігреці», «глумці», «перелесники», «сміхотворці», «гудці», «шпільмани» та ін. Досі точиться дискусія про те, чи вважати С. «зайшлими людьми» із Заходу, Візантії, чи з’явилися вони на місц. ґрунті. С. були об’єктом постійних звинувачень з боку Церкви, їхнє мист-во таврувалося й переслідувалося. Існували певні відмінності між мандрівними та осілими С. Перші складали організовані ватаги (артілі) й переходили з місця на місце в пошуках заробітку. Другі постійно обслуговували певний населений пункт та його округу, жили при дворах феодалів або селилися слободами. Істор. пам’ять про «веселих людей» закріплена в топонімах України типу «Скомороше», «Скоморохи», «Скоморошки», «Скомороха» та ін. За документами кінця 16 — серед. 17 ст. у Дрогобичі простежується наявність С. як представників окремого ремесла й платників податків; імовірно, така ж ситуація була і в ін. містах України. Через переслідування й заборони репертуар скомороших вистав у цілісному вигляді не зберігся. Деякі уявлення про нього можна скласти із «Древних русских стихотворений, собранных Киршей Даниловым» — пам’ятки 2-ї пол. 18 ст., автору якої приписують укр. походження. Зі скомороших джерел, вірогідно, беруть початки окремі теми та фрагменти календарних, весільних, гумористичних пісень, усної прози (казки, прислів’я, нісенітниці, анекдоти), ігрові сценки в новорічних
обрядах «Коза» і «Маланка». У 18—19 ст. мист-во С. знайшло продовження в ритуальній практиці колядницьких і щедрівницьких гуртів, штукарстві весільних ряджених, у діяльності ярмаркових балаганщиків, ведмежатників, вертепників. На білорус. та укр. Поліссі до 20 ст. «скоморохами» називали сільських музик. Літ.: Веселовский А.Н. Разыскания в области русских духовных стихов, вып. 4. СПб., 1883; Фаминцын А.С. Скоморохи на Руси. СПб., 1889; Возняк М. Початки української комедії (1619—1919). Львів, 1920; Белецкий А. Старинный театр в России. М., 1923; Белкин А.А. Русские скоморохи. М., 1975; Грушевський М. Історія української літератури, т. 1. К., 1993; Курочкін О. Слідами давніх скоморохів (з історії святково-розважальної культури). «Університет», 2008, № 4. О.В. Курочкін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СКОМОРОХИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
