СКІФИ — кочовий іраномовний народ, який існував у 1 тис. до н. е. — на поч. 1 тис. На поч. 1 тис. до н. е. С., яких витіснили із глибин Азії массагети (центральноазійські іраномовні кочовики), з’явилися на пд. Сх. Європи, вигнавши із цієї території кімерійців. Походження скіф. к-ри слід пов’язувати з археол. к-рами раннього залізного віку Мінусинської котловини в Сх. Сибіру — карасукською і тагарською. Визначною пам’яткою ранньоскіф. к-ри, яка підтверджує сх. походження та зв’язок її із сибірськими к-рами, є курган Аржан поч. 8 ст. до н. е. на Алтаї. В Азії С. входили до об’єднання кочових племен, відомих із персидських джерел під ім’ям «saka». Переслідуючи кімерійців, С. потрапили до Малої та Передньої Азії, де їх перебування зафіксоване в давньосхідних писемних джерелах, що датуються 670-ми рр. до н. е. За Геродотом, С. встановили військово-політ. гегемонію в цьому регіоні й утримували її протягом 28-ми років, втручаючись у справи місц. володарів і виступаючи як вирішальна сила в багатьох воєнно-політ. конфліктах. Вони доходили навіть до кордонів Палестини і Єгипту, де фараон Псамметіх I відкупився від них дарами. Після закінчення походів скіф. племена деякий час (до поч. 6 ст. до н. е.) локалізувалися в прикавказ. степах між Волгою і Доном, де ними залишені великі «царські» кургани — Костромський, Келермеський, Ульський та ін. У цей же час С. почали проникати в Середнє Подніпров’я, де, за Геродотом, проживали зем-
Імовірно, Скілур. Реконструкція М.М. Герасимова за черепом, знайденим у мавзолеї Неаполя Скіфського.
600 СКІФИ
Статуя скіфа-воїна із с. Нововасилівка Миколаївської області.
Золота платівка із зображенням орла та лані. З 2-го Семибратнього кургану. 5—4 ст. до н. е.
леробські племена скіфів-орачів, походження яких пов’язане з чорноліською культурою передскіф. часу. Етнічна належність лісостепових племен не відома; проте очевидно, що вона була не такою, як у степових С. (не іранською). Сусідами С. на зх. були фракійські племена і агатірси, на пн. Геродот називає іседонів, андрофагів, неврів, меланхленів, фіссагетів, на сх. — гелонів (див. Гелон), будинів і савроматів. Крім того, на пд., неподалік від Ольвії в Нижньому Побужжі, проживали елліно-С., або алазони і калліпіди, які мали скіф. походження, займалися випасним скотарством, але вели осілий спосіб життя. У лісостеповій зоні Подніпров’я скіф. к-ра представлена курганними могильниками, а також великими городищами. На Правобережжі це Жаботинське поселення, Мотронинське городище, Немирівське городище, Пастирське городище, Плискачівське городище, Трахтемирівське городище. На Лівобережжі — Більське городище, Книшівське, Коломацьке, Люботинське, Полковомикитівське та ін. На всіх цих пам’ятках зафіксовані сліди місц. металургії та металообробки і артефакти, що свідчать про активні торг. контакти із грец. колоніями Пн. Причорномор’я. Під проводом Ідантірса С. наприкінці 6 ст. до н. е. розгромили військо персидського царя Дарія I, здобувши славу непереможних. 496—95 до н. е. С. самі здійснили похід до Геллеспонту (протока Дарданелли) і вели переговори зі спартанським царем Клеоменом про спільні дії проти персів. Наприкінці 5 ст. до н. е. центром скіфської активності стала степова смуга Пн. Причорномор’я, де проживали племена царських С., скіфів-кочовиків і скіфів-землеробів. Єдиною пам’яткою осілого побуту С. у степовій зоні можна назвати Кам’янське городище на Дніпрі. У 4 ст. до н. е. С. досягли найвищого піднесення, цар Атей об’єднав частину скіф. племен і на зх. кордонах розпочав боротьбу за поширення свого впливу на Балканах. В Ольвії карбували монети з ім’ям Атея. 339 до н. е. С. зазнали поразки від військ Філіппа II Македонського, а сам
Атей загинув у бою. Але це не похитнуло військ. потужність С., і 331 до н. е. скіф. війська знищили армію Александра Македонського, на чолі якої стояв його намісник Зопіріон. 310—09 до н. е. військо С. брало участь у династичній боротьбі за боспорський престол (див. Боспорське царство) між синами померлого царя Перісада I і в битві на р. Фат на Кубані відіграло вирішальну роль. У 4 ст. до н. е. у Степовому Подніпров’ї стали масовими поховання С., і серед них виділяються кургани вищої скіф. знаті: Чортомлик, Огуз, Олександропільський курган, Солоха, Товста могила, Гайманова могила, Бердянський курган, Мелітопільський курган, Цимбалка, КульОба та ін. Виникли схожі форми поховального ритуалу, поширилося вшанування богів скіф. пантеону (Геродот повідомляє про 8 богів; для 6-ти він дає і скіфське, і грецьке імена — Табіті (Гестія), Папай (Зевс), Апі (Гея), Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Тагімасад (Посейдон), для 2-х — лише грецьке — Геракл, Арей). С.Я. Ольговський.
Скіфська степова культура. Осн. типом госп-ва С. було скотарство. Це визначало гол. аспекти їхньої кочівницької к-ри, яка відома насамперед за похованнями в курганах рядових, заможних С., а також знаті та царів. Т. зв. царські кургани вражали своїми розмірами (висота деяких сягала 20 м) і різноманітністю та багатством поховального інвентарю. Для всіх племен — як степових, так і лісостепових — була характерна «тріада»: зброя, кінське спорядження, «звіриний стиль». У похованнях найбідніших С. чол. статі археологи знаходять стріли, глиняний або дерев’яний посуд, у могилах жінок — дрібні прикраси із бронзи, намисто зі скла та пасти. У багатих похованнях виявляють престижні речі: різноманітні види зброї, захисний обладунок, коштовні ювелірні вироби, бронз. казани. У могилах знаті, окрім цього, трапляються скелети забитих коней і рабів, вишукані імпортні витвори мист-ва з дорогоцінних металів. Лук (довжиною 60—70 см) зі стрілами був осн. видом озброєн-
ня С. Найбільшу кількість серед знахідок становлять наконечники дволопасних (ранніх), трилопасних та трьохгранних стріл, які виготовлялися найчастіше із бронзи, рідше — із заліза та кістки. Луки складалися з дерев’яних деталей та кори, кістки, сухожиль тварин. С. мали не лише сагайдаки для стріл, а й горити, в яких носили стріли та лук. Популярною зброєю були списи, середня довжина яких сягала 1,7—2,2 м. Зброєю для метання служили дротики, а для ближнього бою — мечі, кинджали, які носили в дерев’яних піхвах, обтягнутих шкірою. Рідше в похованнях скіф. воїнів трапляються бойові сокири та ножі, клевці, пращові камені. До захисного обладунку належали шоломи, панцирі, опліччя, бойові пояси. Усі вони складалися зі шкіряної основи, на яку були нашиті металеві пластини. У такий спосіб С. могли виготовляти щити, штани, захист для гомілок. Використовувалися й античні поножі та шоломи. Величезне значення в житті кочівників мав кінь, який був другом, соратником, предметом гордості. Тому збрую коня прагнули оздобити. Орнаментувалися деталі кінських вуздечок: налобники, наносники, нащічники, пронизки, пряжки, ворворки, псалії. У похованнях знаходять залишки чотири- та шестиколісних возів із критим повстю або шкірами верхом, що запрягалися волами. Окремою категорією знахідок є посуд для приготування та вживання м’ясних страв: казани, казанки, а також залізні гачки та щипці, якими витягали м’ясо із казанів, жаровні, тарелі, таці, дерев’яні чаші. Для зберігання та пиття вина С. використовували античні амфори, черпаки, ситечка, кіліки, канфари, сітули, глеки, ойнохої. На межі 5 і 4 ст. до н. е. у С. з’явилося землеробство, яке відігравало допоміжну роль. Існували й домашні промисли та ремесла: обробка шкіри, хутра, вовни, кістки, рогу, дерева, каменю, а також гончарство, плетіння, прядіння і ткацтво. Про існування у С. ковальства свідчать виявлені на Кам’янському городищі відповідні знаряддя: молот, молот-
ки, кліщі, зубила, пробійники, терпуг (напилок). Мист-во С. є одним з яскравих і самобутніх явищ кочівницької к-ри. У т. зв. звіриному стилі декорувалася зброя, зокрема обкладки сагайдаків, горитів та піхов, бляхи на панцирах, руків’я мечів; а також деталі кінської вуздечки; бляшки; ритуальний посуд, костюм, прикраси, ручки дзеркал. Трапляються зображення фігур звірів (оленя, лося, козла, барана, кабана, коня), хижих птахів та фантастичних тварин (грифона, грифо-барана). Нерідко відтворювали не всю тварину, а лише очі, кігті, лапи, ноги, розкриту пащу. Відомі сцени «терзання» орлом або звіромхижаком травоїдних тварин. Ці оздоби мали сакрально-магічне призначення. Зображення виконувалося із золота, срібла, бронзи, заліза, кістки за допомогою кування, чеканки, лиття, тиснення або різьблення.
Золоті тиснені бляшки-пластинки із зображенням рослин і тварин нашивали на одяг, головний убір, взуття. Велику роль у чол. та жін. одязі відводили прикрасам: шийним обручам, браслетам, підвіскам, сережкам. Характерним атрибутом жін. поховань є бронз. дзеркала. С. встановлювали на курганах кам’яні скульптури, більшість з яких являли собою воїна в шоломі, із поясом, зі зброєю (мечем, бойовою сокирою, луком у гориті), із ритоном або нагайкою в руках. У житті кочовиків велике значення мала торгівля. Очевидно, грец. майстерні виробляли частину своєї продукції на експорт у Скіфію, маючи персональні замовлення від скіф. верхівки. У Степ потрапляли вино, оливкова олія, глиняний та металевий посуд, прикраси, дзеркала, шоломи, поножі тощо. Шедеврами саме антич. ювелірів є пекто-
раль із Товстої могили, гребінь із кургану Солоха, обкладки горитів, посуд, знайдені в багатих скіф. похованнях. Культура лісостепових племен скіфського часу має багато спільного з к-рою С.-кочовиків (зброя, кінське спорядження, використання в оздобленні «звіриного стилю»). Лісостепові племена залишили численні городища та селища. Площа найбільших городищ, укріплених валами із землі та дерев’яними конструкціями, а також ровами, сягає більше 4000 га (Більське), 2000 га (Велике Ходосівське), 500 га (Трахтемирівське), 200 га (Мотронинське). Неподалік були розташов. курганні та ґрунтові могильники. У великих могильниках налічувалося кількасот насипів. Землеробство та скотарство були осн. галузями госп-ва лісостепового населення, займалося воно й ремеслами: вир-вом й об-
601 СКІФИ
602 СКІФИ
Орнаментований скіфський глиняний посуд. 7—6 ст. до н. е.
робкою заліза, бронзоливарництвом, ювелірною справою. Побутували також промисли (декотрі з яких поступово переростали в ремесла): обробка шкіри, кістки, каменю, дерева, гончарство, плетіння, прядіння, ткацтво. Більшість із них перебували на вищому рівні розвитку, ніж у кочовиків. Більське городище було одним із гол. центрів металургії та обробки металів. На ньому розкопано залишки бронзоливарних, гончарних та косторізних майстерень. Окрім Більського, гончарні печі виявлені на Книшівському, Полковомикитівському городищах, у селищі Липовий Гай. Серед предметів матеріальної к-ри лісостепових племен найбільш поширеною групою знахідок є фрагментовані та цілі глиняні вироби, зокрема посуд: горщики, миски, корчаги, глеки, кухлі, черпаки, цідилки, світильники та ін. Давні майстри декорували їх ритованими лініями, проколюванням, пальцьовими вдавленнями, наліпленими валиками тощо. Гончарі використовували лискування, чорніння, а ритовані лінії могли заповнювати білою, рідше — червоною пастами. Якість посуду та його багатий асортимент вигідно відрізняються від кераміки степових племен. Виготовляли глиняні вироби, пов’язані із ткацтвом (прясельця, важки) та бронзоливарництвом (тиглі, лячки). До речей ритуального призначення належать мініатюрні посудинки, «хлібці», моделі зерен злакових та бобових к-р. На поселеннях часто знаходять антропоморфні та зооморфні статуетки із глини, а також фігурки фантастичних істот, зображення культових предметів. Можливо, статуетки використовували не тільки як атрибути культу, а і як дитячі іграшки. Для реліг.
церемоній будувалися глиняні жертовники та спец. будівлі. Знаряддя праці — друга група за кількістю знахідок. Із заліза робили ножі, сокири, теслоподібні знаряддя, шила, пилки, голки, мотики, долота, стамески, терпуги, різці, свердла, зубила, кліщі, пробійники, серпи, коси та ін. На пам’ятках трапляються кістяні проколки, лощила, струги, тупики, наконечники стріл та мотик, ручки до знарядь праці. Кам’яні зернотерки, розтиральники призначалися для переробки зерна. Виявлені кам’яні наковальні, молоти, точила, тарелі, пемза для полірування виробів із кості, ливарні форми. Як і в Степу, у лісостепового населення були бронз. казани, дзеркала, навершя. Уже в 7 ст. до н. е. тут поширилися вироби, оформлені у «звіриному стилі»: зброя, кінська збруя, предмети побуту, прикраси. Хоча озброєння мало дуже багато спільних рис зі скіфським, але деякі його види, напр. бойові сокири, у Лісостепу набули більшого поширення. Захисний обладунок (панцирі, бойові пояси, а то й щити та шоломи) складався з нашитих на шкіру залізних та бронз. пластин, а в Посуллі знайдено щит, зроблений із кістяних пластин. Під час розкопок виявлено велику кількість прикрас: намиста (із напівдорогоцінних каменів, скла, пасти, металів, підвісок із каменю, черепашок молюсків, кісток, зубів та ікол тварин), шпильки, сережки, скроневі кільця, браслети, у т. ч. для ніг (Посулля). Відомі гривни, зрідка — персні. Ювелірні вироби виготовлялися не тільки із бронзи, а й із золота та срібла. Була поширена також золота пластинчаста аплікація, здійснена штампуванням або тисненням, яка нашивалася на одяг, головні убори, взуття. У багатих похованнях знайдені головні убори, прикрашені прикріпленими в кілька рядів бляшками або стрічками з тисненим орнаментом. Теракотовий, чорнолаковий, чорнофігурний посуд грец. вирва проникав до лісостепових племен уже з кінця 7—6 ст. до н. е. У похованнях та на поселеннях знаходять амфори, кіліки, кан-
фари, лекани, лекіфи, скіфоси, мисочки, часто зі слідами ремонту. Зустрічаються привізні металеві посудини (ритони, таці, кубки, глеки тощо) та ювелірні вироби з дорогоцінних металів. Вони набули найбільшого поширення в 6—5 ст. до н. е. Незважаючи на локальні особливості, можна говорити про значну уніфікацію матеріальної к-ри лісостепових племен у 5— 4 ст. до н. е. Літ.: Ковпаненко Г.Т. Племена скіфського часу на Ворсклі. К., 1967; Ильинская В.А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья (курганы Посулья). К, 1968; Граков Б.Н. Скифы. М., 1971; Ильинская В.А. Раннескифские курганы бассейна р. Тясмин (VII—VI вв. до н. э.). К., 1975; Мозолевський Б.М. Товста Могила. К, 1979; Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. М., 1979; Ковпаненко Г.Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось. К., 1981; Доватур А.И. и др. Народы нашей страны в «Истории» Геродота. М., 1982; Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. К., 1983; Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII—IV вв. до н. э. К., 1983; Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья. К., 1984; Археология Украинской ССР, т. 2. К., 1986; Манцевич А.П. Курган Солоха: Публикация одной коллекции. Л., 1987; Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). К., 1987; Гаврилюк Н.А. Домашнее производство и быт степных скифов. К., 1989; Ковпаненко Г.Т. и др. Памятники скифской эпохи Днепровского Лесостепного Правобережья (Киево-Черкасский регион). К., 1989; Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время. М., 1989 [серия «Археология СССР»]; Алексеев А.Ю. и др. Чертомлык. К., 1990; Черненко Е.В. Военное дело скифов. Николаев, 1997; Давня історія України, т. 2: Скіфо-антична доба. К., 1998; Люботинское городище. Х, 1998; Скржинская М.В. Скифия глазами эллинов. СПб., 1998; Гавриш П.Я. Племена скіфського часу в лісостепу Дніпровського Лівобережжя (за матеріалами Припсілля). Полтава, 2000; Бессонова С.С., Скорый С.А. Мотронинское городище скифской эпохи. К., 2001; Великая Скифия (учебное пособие для специального курса лекций по археологии). К.—Запорожье, 2002; Скорый С.А. Скифы в Днепровской Правобережной Лесостепи. К., 2003; Мозолевський Б.М. Етнічна географія Скіфії. К., 2005; Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н. э. К., 2005; Раевский Д.С. Мир скифской культуры. М., 2006; Гречко Д.С. Населення скіфського часу на Сіверському Дінці. К.,
переміг С., після чого боспорські царі Аспург, Котіс II і Савромат II за допомогою рим. легіонів підкорили своїй владі С. На цей час можна говорити про майже повну асиміляцію скіф. к-ри сарматською. Це проявилося в матеріальній к-рі, поховальному обряді. Навіть на монетах з іменами Фарзоя та Іненсімея є зображення сарматських тамг. Навала гунів 375 завдала С. останнього удару, і Скіф. царство припинило своє існування. Останній датований матеріал із Неаполя Скіфського належить до 3—4 ст. Літ.: Высотская Т.Н. Неаполь — столица государства поздних скифов. К., 1979; Ольховский В.С., Храпунов И.Н. Крымская Скифия. Симферополь, 1990; Дашевская О.Д. Поздние скифы в Крыму. М., 1991 [Археология СССР: Свод археологических источников, вып. Д 1-7]. С.Я. Ольговський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СКІФИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
