«СКЕПТИЧНА ШКОЛА» — напрям рос. історіографії 1-ї пол. 19 ст., представники якого («скептики») намагалися здійснити ревізію давньої доби вітчизн. історії. Походження «С.ш.» пов’язують із М.Каченовським і його послідовниками (переважно студентами Московського університету), до яких зараховують Я.Бередникова, М.Сазонова, П.Строєва, С.Строєва та ін., хоча число прихильників «скептиків» не обмежувалося цим вузьким колом. Інколи до «скептиків» зараховують і М.Арцибашева, М.Полевого та М.Станкевича, проте нині ця думка вважається архаїчною. Щодо терміна «скептична школа» в істор. науці побутують різні означення: «критичний напрям» (В.Шевцов), «напрям» (С.Михальченко), «типовий зразок університетської історичної школи» (К.Умбрашко) та ін. У широкому сенсі устремління «скептиків» стали своєрідною реакцією на ідеалістичний поворот у західноєвроп. соціогуманітаристиці та переформатування культ. поля рос. істор. науки 1830—40-х рр. «С.ш.» постала в контексті рос. рецепції західноєвроп. ідей та взірців, спершу — критичних настанов у працях А.-Л.Шлецера та Й.-Ф.Еверса, а в 1820—30-х рр. — студій Б.-Г.Нібура з давньорим. історії та його критичного (історико-філол.) методу. Відтак «скептики» намагалися провести перегляд державно-централістичних концепцій давнього періоду рос. минувшини та впровадити новий дослідницький інструментарій. Об’єктом цієї ревізії стала монументальна праця рос. історіографа М.Карамзіна «История государства Российского», котрого уподібнювали до рим. історика Тіта Лівія, який працював під протекцією імп. Октавіана Августа. Відтак розгорнулася гостра полеміка
597 СКЕПТИЧНА
Сквира. Єшива. 1912.
598 СКЕПТИЧНА
між «скептиками» й «апологетами» (прихильниками М.Карамзіна). «Скептики», наслідуючи Б.-Г.Нібура, вважали, що історія будь-якого народу має легендарний чи апокрифічний (рос. «баснословный») період, який потребує пильної та критичної перевірки. Тому представники «С.ш.» намагалися зіставити свідчення літописної традиції з відомостями іноз. джерел. Разючі відмінності у висвітленні давньорус. історії у вітчизн. та іноз. джерелах «скептики» пояснювали фальшуванням (М.Каченовський) або несвідомим спотворенням (С.Строєв) перших. Зокрема, такими артефактами вважалися договори Київської Русі з Візантією 10 ст., «Руська Правда», «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім» та ін. Водночас адепти «С.ш.» трималися думки, що будь-який істор. факт має корелюватися із «загальним характером століття», себто з романтичним «духом часу» та його просторово-часовим колоритом. Відтак «скептики» заперечували існування давньорус. д-ви 9—10 ст. Натомість обстоювали тезу, що 9—11 ст. являли собою часи «повної дикості» в історії Русі, в якій не було торгівлі, грошових знаків та письма (М.Каченовський). «Скептики» поділяли хозар. версію походження Русі, вважали варягами прибалт. слов’ян тощо. Представники «С.ш.» висловлювали думку, що міська к-ра з’явилася на Русі лише в 13—14 ст. у давньому Новгороді (нині м. Новгород Великий), позаяк саме в Балт. регіоні «руські люди» ввійшли в безпосередній контакт із Західною Європою. М.Каченовський та його прихильники виступали за систематичне вживання порівняльно-істор. методу стосовно рос. історії. Загалом погляди «скептиків» спиралися на ідею культ. та політ. відсталості Росії, порівняно із Зх. Європою, котру вони намагалися екстраполювати з тодішньої сучасності до рос. минувшини, зокрема стосовно історії давньої Русі. Самобутнім вислідом порівняльних інтенцій «скептиків» (М.Каченовський, С.Строєв) стала думка про те, що в давній Русі існували вільні міста (Новгород, Псков; нині місто в РФ) — осередки торгівлі та реме-
сел, подібно до середньовічних центрів Пн. Італії, Німеччини, Франції. У методологічному плані прихильники «С.ш.», крім Б.-Г.Нібура, орієнтувалася на студії франц. істориків-романтиків Ф.Гізо та О.Тьєррі, почасти сприймали впливи геґельянства. Зрештою, у висвітленні й інтерпретації більшості проблем давньорус. минувшини «скептики» так і не запропонували конструктивних підходів, попри їхній гіперкритицизм, категоричні висновки й узагальнення. Відтак погляди «скептиків» були піддані гострій критиці в працях П.Буткова, М.Погодіна та ін. Втім, «С.ш.» все ж таки посіла почесне місце в інтелектуальній історії рос. історіописання. За висловом рос. історика П.Мілюкова, «С.ш.» відобразила перехід тогочасної історичної думки від скептичних (критичних) ідей до філос. спроб прочитання історії Росії. Натомість О.Лаппо-Данилевський сприймав М.Каченовського як критика-аналітика, а не як історика-філософа. Загалом «скептики» спричинилися до поширення романтизму на теренах рос. соціогуманітаристики, зокрема, укорінили думку про потребу зовн. та внутр. критики (перехід від «нижчої» до «вищої» критики) істор. джерела, ініціювали зіставлення рос. та західноєвроп. істор. процесу, впровадили історико-філологічний та порівняльно-історичний методи до тодішніх дослідницьких практик, актуалізували пошук історіософських засад нових візій та ін. Більше того, студії М.Каченовського та його послідовників відіграли поважну роль у критиці великодержавної та централістичної апології давньорус. історії, а також підважили домінування моралістичних і повчальних взірців, які були властиві працям адептів пізньопросвітницької історіографії кінця 18 — поч. 19 ст. Ідеї «С.ш.» справили помітний вплив на рос. істор. науку 19 ст., зокрема на студії К.Кавеліна та С.Соловйова. З-поміж укр. учених найбільше впливів «скептиків» зазнав на початку своєї академічної кар’єри О.Бодянський, який навчався в Моск. ун-ті та слухав лекції М.Каченовського. Вважають, що в магістерській дисертації О.Бодянського «О народной
поэзии славянских племен» (1837) простежується низка ідей «скептиків», зокрема вживання порівняльно-істор. методу. Відтак магістерську дисертацію О.Бодянського розглядають як одну з перших компаративних і синтетичних славістичних студій, в якій представлено провідні риси нац. характерології слов’янства, а також розглянуті ритміка й мелодика укр. нар. пісень. Магістерську дисертацію О.Бодянського переклали італ., нім., сербською та чеською мовами. Меншою мірою ідеї «С.ш.» побутують у творчості М.Костомарова, які часом убачають у розвінчанні знаних авторитетів або кумирів рос. минувшини (Дмитрія Донського, Івана IV Грозного, Івана Сусаніна та ін.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««СКЕПТИЧНА ШКОЛА»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
