СКАБА Андрій Данилович (12.12 (29.11).1905—26.06.1986) — держ. і парт. діяч, історик. Канд. істор. н. (1949), професор (1964). Дійсний член АН УРСР (1967). Н. в с. Хорішки (нині село Козельщинського р-ну Полтав. обл.) в сім’ї селянина-бідняка. 1920—25 навч. в Полтав. пед. технікумі, отримав учительський фах. Працював завідуючим початковою, а потім — семирічною школою на Ізюмщині. 1930 вступив до Харків. пед. ін-ту професійної освіти, а після відновлення 1933 в Харкові ун-ту був переведений на останній курс його екон. ф-ту. 1934 отримав кваліфікацію викладача екон. дисциплін у вишах. Протягом 1934—35 перебував на службі в Червоній армії. Із 1935 розпочав науково-пед. діяльність. Викладав нову і новітню історію в Харків. пед. ін-ті та Харків. ун-ті. 1936—39 навч. в аспірантурі, підготував канд. дис. про Паризьку мирну конференцію 1919—1920, але захиститися не встиг, бо в березні 1940 був направлений до Львів. ун-ту на посаду зав. кафедри нової історії. 1941—42 перебував у евакуації, працював лектором міськкому ВКП(б) та викладачем у пед. ін-ті м. Іжевськ (нині столиця Удмуртської Республіки, РФ). 1942—45 був на військ. службі.
Після повернення до Харкова протягом 1946—49 працював директором Центр. держ. архіву Жовтневої революції та одночасно викладачем кафедри нової історії Харків. ун-ту. 1948 в Київ. ун-ті захистив канд. дис. на тему: «Паризька мирна конференція та іноземна інтервенція в Країну Рад (січень—червень 1919 рр.)». Через рік отримав диплом канд. істор. н. Із 1949 розпочалася його партійно-номенклатурна кар’єра. Працював редактором обласної газ. «Соціалістична Харківщина», був обраний членом бюро Харків. обкому КП(б)У, депутатом Харків. міськради. 1951—59 обіймав посаду секретаря Харків. обкому КП(б)У/КПУ. Із 1959 — у Києві. Кілька місяців був міністром вищої і середньої спец. освіти УРСР, а з жовтня 1959 по березень 1968 обіймав посаду секретаря ЦК КПУ. Будучи гол. ідеологом Комуністичної партії України, протягом тривалого часу (пізня хрущовська відлига — ранній брежнєвізм) уособлював політику влади в культ., освіт. та духовній сферах. За його кер-ва був здійснений перехід до обов’язкової 8-річної освіти, 82 % шкіл вели викладання укр. мовою, були видані багатотомні праці укр. письменників, встановлена Шевченківська премія. Водночас у середині 1960-х рр. активізувалася боротьба проти нац. інтелігенції, розпочалися переслідування В.Чорновола, Є.Пронюка, В.Мороза, І.Драча та ін. Проте у Москві керівництво ідеологічною службою ЦК КПУ було визнане незадовільним, позиції С. — споглядацькими; на його адресу пролунали звинувачення в потуранні націоналістичним елементам. У грудні 1967 обраний дійсним членом АН УРСР, а в березні 1968 став директором Ін-ту історії АН УРСР, який очолював до 1973. За його кер-ва було підготовлено низку фундаментальних праць з історії України — «Громадянська війна на Україні» (т. 1—3), «Радянська енциклопедія історії України» (т. 1—4), «Розвиток історичної науки в Україні за роки радянської влади» та ін. Розпочалося видання багатотомної історії України. 1971 вийшла індивідуальна монографія С.
«Паризька мирна конференція та іноземна інтервенція в Країну Рад (січень—червень 1919 р.)». Із приходом у ЦК КПУ В.Маланчука й початком ідеологічної реакції С. перестав влаштовувати владу на посаді директора Ін-ту історії АН УРСР. У травні 1973 він був звільнений із посади і призначений старшим наук. співробітником, а в березні 1986 — провідним співробітником-консультантом. Автор понад 150 праць. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», 8-ма медалями. П. у м. Київ. Праці: Шлях, осяяний Леніним. К., 1969; Парижская мирная конференция и иностранная интервенция в Страну Советов (январь—июнь 1919 г.). К., 1971; Духовний розквіт українського народу. К., 1972; История рабочих Донбасса. К., 1981; Трудящиеся Страны Советов в борьбе за мир: 1917—1920. К., 1987. Літ.: Гуржій І., Петренко В. Видатні радянські історики. К., 1969; Андрей Данилович Скаба. К., 1985; Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1998; Пиріг Р. Андрій Данилович Скаба. В кн.: Інститут історії України НАН України: 1936—2006. К., 2006. О.А. Удод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СКАБА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
