СІЯК Іван Михайлович (08.04. 1887—03.11.1937) — громад. і політ. діяч, адвокат. Н. в с. Ляшки Муровані (нині с. Муроване Пустомитівського р-ну Львів. обл.). Закінчив г-зію (1906), юрид. ф-т Львів. ун-ту. Активний учасник нац. руху, член Української соціал-демократичної партії (із 1905), її ЦК (1907—19). Переслідувався австрійс. властями. У роки Першої світової війни — командир чоти, тех. сотні Легіону Українських січових стрільців на рос. фронті. Після утворення 1918 Західноукраїнської Народної Республіки — військ. комісар Тернополя, командир тех. куреня Української Галицької армії. Улітку 1919 потрапив у полон до Червоної армії, вступив у комуніст. партію. 1919—20 перебував у Москві, зустрічався з В.Леніним. 1920 — уповноважений радянсь-
592 СКАБА
кого Південно-Західного фронту при частинах УГА, керуючий справами Галицького революційного комітету. 1923—25 очолював Харків. губернську колегію адвокатів, 1924—30 працював юрисконсультом, а з 1933 — директор Укр. ін-ту лінгвістичної освіти. 1933 репресований, засуджений у справі «Української військової організації» за звинуваченням у змові з метою відокремлення УСРР від СРСР. Вироком трійки Управління НКВС по Ленінгр. обл. РРФСР від 9 жовтня 1937 засуджений до смерті. Страчений. Реабілітований. Літ.: Борці за Возз’єднання. Львів, 1989; Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1990; Мендусь Я. Розстріляні стрільці. К., 1991; Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. К., 1994. К.Є. Науменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІЯК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
