СИНДИКАТ ЦУКРОЗАВОДЧИКІВ — перше монополістичне об’єднання (союз) підприємців у харчовій галузі. С.ц. виник в умовах західноєвропейської кризи поч. 1880-х рр., яка позначилася на економіці Рос. імперії. Цукробурякова пром-сть, що інтенсивно розвивалася, зазнала різкого падіння цін на свою продукцію, виникли великі ускладнення з її збутом на внутр. ринку. За допомогою запровадження системи нормування випуску цукру на внутр. ринок і вивозу лишків за кордон із метою утримання високої рентабельності галузі цукрозаводчики створили 1887 С.ц., який проіснував до 1895. Ініціатива організувати колективний вивіз піску і рафінаду належала відомому цукрозаводчикові І.Бродському. За угодою кожна цукроварня брала на себе обов’язок вивозити за кордон частину цукру, яка не може бути продана всередині країни, і припинити вивіз, коли ціна на цукор сягне 4 рублів 50 копійок. Упродовж діяльності С.ц. було укладено кілька угод. Першою, підписаною 28 квітня 1887, було охоплено 171 з-д із 219. У 1888 вироблено нову угоду, на яку пристало 188, а потім — ще 5 підпр-в. 17 травня 1890 відбулося підписання третьої угоди — вже на 4 роки. На цей час С.ц. об’єднав 206 діючих з-дів із 224.
Переважна більшість цих підприємств контролювалася або перебувала в руках невеличкої купки заводчиків. Граф В.Бобринський на той час представляв інтереси 120 з-дів. Бюро С.ц. містилося в Києві, філіал — у Варшаві — провідних центрах цукровиробництва тодішньої Рос. імперії. Його керівниками стали найбільші цукрозаводчики України — В.Бобринський, В.Браницький, І.Бродський, В.Козаковський, В.Симиренко, І.Терещенко, Н.Хряков та ін. Вони спостерігали за кон’юнктурою ринку і видавали постанови про вивіз цукру та його припинення, визначали розмір перепродукції, давали доручення на складання договорів. Щороку в лютому відбувалися з’їзди учасників С.ц., де звітувалося про виконання договору, перспективи цукрового ринку, можливі розміри вивозу. З’їзди відбувалися під час Київ. контрактів. За невиконання договору на учасників накладалися штрафні санкції. Всі суперечки між контрагентами вирішувалися в судах Києва і Варшави. Перші 6 років С.ц. діяв успішно, а 1893 його становище погіршилося. 1892—93 С.ц. помилився в оцінці ємкості ринку. Внаслідок цукрового голоду, несприятливих кліматичних умов 1892, егоїзму заводчиків, які почали порушувати виконання своїх зобов’язань, С.ц. припинив своє існування, виконавши за словами тодішнього міністра фінансів С.Вітте осн. місію — усунувши кризу галузі та врятувавши ряд цукроварень від банкрутства. Упродовж діяльності С.ц. ціни на цукор коливалися в межах від 3,4 до 5,19 рубля за пуд, а цукровиробники вивезли на світ. ринки майже 42 млн пудів цукру. Середня щорічна прибавка у вир-ві цукру за цей час становила 1 млн пудів. В Україні вир-во цукру зростало з 17 до 24 млн пудів. За настійними домаганнями цукрових магнатів 1895 та 1903 замість приватно-монополістичного регулювання запроваджено держ. регулювання цукрової промисловості. Літ.: Воблий К. Нариси з історії російсько-української цукробурякової
промисловості, т. 2. К., 1930; Гефтер М.Я. Из истории монополистического капитализма в России. В кн.: Исторические записки, т. 38. М., 1951; Каменецкая И.М. Регулирование сахарной промышленности в России. Там само, т. 86. М., 1970; Раковский Л.Э. Сахарная промышленность Украины во второй половине ХIХ в. Чернигов, 1992. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СИНДИКАТ ЦУКРОЗАВОДЧИКІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
