СЕНЮТИ-ЛЯХОВЕЦЬКІ — гілка шляхетського роду Сенют власного герба; землевласники Волинського воєводства. Центр володінь — м. Ляхівці Кременецького пов. Волин. воєводства (нині смт Білогір’я). Родоначальником Сенют був боярин кн. Івана Острозького Сенюта Супрунович Кобакович, який жив у серед. 15 ст. Його нащадки започаткували 3 гілки роду — Ляховецьку, Ольшаницьку (село Кременецького пов. Волин. воєводства, нині с. Вільшаниця Білогірського р-ну Хмельн. обл.) та Радогоську (Велика Радогощ Кременецького пов. Волин. воєводства, нині село Ізяславського р-ну Хмельн. обл.). Найвідоміші з-поміж С.-Л.: Єсько Сенютич (п. між 1527 і 1533), син острозького боярина, володимирський городничий (1513—18). Його онук Федір Григорович Сенюта (п. бл. 1595) посідав уряди кременецького городничого (1574—95) і кременецького войського (1572—94). У шлюбі з дочкою люблінського каштеляна Миколая Фірлея Катажиною мав 3-х синів. Старший з них Павло-Криштоф Федорович С.-Л. (1589—1640) відомий як один із покровителів аріанської секти (див. Аріанство) на Волині. Разом із братом Абрамом студіював в ун-тах Гейдельсберга (Німеччина; 1603) та Лейдена (Голландія; 1605). 1612 аріанин Павло-Криштоф став католиком і на власний кошт звів у Ляхівцях домініканський монастир Святої Трійці. У фундаційному акті зобов’язувався не підтримувати аріан і «схизматиків» (православних), що проживали в його володіннях. Наступного року виїхав у подорож до Італії, побував у Падуї, Римі та ін. містах. Після повернення до Речі Посполитої повторно став аріанином (1616) і відтоді своєї конфесійної приналежності вже не змінював аж до смерті, натомість відбудував збір (молитовний дім) у Ляхівцях і за-
снував нові — у Корниці та Тихомлі (обидва села нині в Білогірському р-ні Хмельн. обл.). Одружений з Катериною Немиричівною, дочкою київ. підкоморія аріанина Стефана Немирича, у шлюбі з якою дітей не мав. Усі володіння по смерті ПавлаКриштофа С.-Л. успадкував його небіж Петро Абрамович С.-Л. Ляховецька гілка роду вигасла, імовірно, на поч. 18 ст. Літ.: Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 8. Lipsk, 1841; Собчук В. Походження волинської шляхетської родини Сенют. В кн.: Третя наукова геральдична конференція. Львів, 1993; Tazbir J. Sieniuta Pawe» Krzysztof. В кн.: Polski s»ownik biograficzny, t. 37. Krak\w, 1996—97; Urz“dnicy wo»yЅscy XIV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 2007; Довбищенко М.В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI — першої половини XVII ст. К., 2008; Сінкевич Н. Laudare. Benedicere. Praedicare: Домініканський орден на Волині в кінці XVI — на початку XVIII ст. К., 2009. І.А. Тесленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕНЮТИ-ЛЯХОВЕЦЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
