СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, Святополк-Михаїл Ізяславич (1050— 16.04.1113) — князь полоцький, новгородський, туровський, київський. Старший син Ізяслава Ярославича. Матір’ю С.І. була, за однією версією, законна дружина Ізяслава — Гертруда, донька польс. короля Мешка II, за ін. версією — наложниця Олісава. 1094 С.І. одружився з донькою половецького хана Тугоркана. (Це був другий шлюб, про першу дружину даних немає. Поширені відомості про третю дружину — Варвару (Ірину) з візант. імператорського роду Комніних — походять з пізньої легенди і не підтверджуються достовірними джерелами.) 1069—71 С.І. князював як намісник київ. кн. Ізяслава Ярославича в Полоцьку (нині місто Вітебської обл., Білорусь), із 1078 — у Новгороді Великому, де залишався і після смерті батька (3 жовтня 1078). 1088 перейшов до Турова (нині місто Гомельської обл., Білорусь; див. Туровське князівство). С.І. залишався другорядним князем аж до смерті київського кн. Всеволода Ярославича (13 квітня 1093), після чого як старший у роді Ярославичів посів київ. стіл, яким добровільно поступився йому Володимир Мономах. Усе правління С.І. в Києві пройшло у боротьбі з половцями, яку він очолював спільно з Володимиром Мономахом. Спочатку рус. князі зазнали жорстокої поразки (див. Стугна, битва на річ-
ці 1093), але згодом їм вдалося організувати відсіч кочовикам і перейти до наступальної стратегії: кілька переможних походів у степ (див. Сутень, битва на річці 1103, Сіверський Донець, бої у верхів’ях річки 1111) на тривалий час ліквідували половецьку загрозу. Успіхи у війні з половцями були зумовлені певною політ. стабілізацією, яка настала після спалаху усобиць (війна С.І. і Володимира Мономаха проти Олега Святославича 1096; війна в Пд.-Зх. Русі, спричинена осліпленням Василька Ростиславича, у 1098—99) та кількох князівських снемів (Любецький з’їзд 1097, Витичівський з’їзд 1100, з’їзд на Золочі 1101, Долобський з’їзд 1103). Відомості «Повісті временних літ» і Патерика Києво-Печерського характеризують С.І. як недалекоглядного, жорстокого і користолюбного правителя зі слабкою волею. Князь санкціонував осліплення теребовльського кн. Василька Ростиславича (а потім заперечував свою причетність, перекладаючи всю відповідальність на волин. кн. Давида Ігоровича), займався спекуляцією сіллю, відбирав майно у безневинних людей. Про непопулярність С.І. може свідчити те, що одразу після смерті князя вибухнуло повстання (див. Київські повстання 11—12 століть). С.І. — фундатор церкви Святого Михаїла (згодом — собор Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря), в якій був похований. Літ.: Котляр М.Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава. К., 1996; Його ж. Давньоруська держава кінця XI — початку XII ст. (від усобиць до стабілізації). «УІЖ», 1997, № 2; Мицько І.З. До проблеми становлення популярних християнських культів в Україні. В кн.: Mediaevalia Ucrainica, т. 5. К., 1998; Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX—XII вв. М., 2001; Флоря Б.Н., Турилов А.А. Общественная мысль Древней Руси в эпоху раннего средневековья. В кн.: Общественная мысль славянских народов в эпоху раннего средневековья. М., 2009; Ранчин А.М. Чудесное в сюжетах КиевоПечерского патерика. Web:http://rusk. ru/st.php?idar=48124. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
