СВЯТОГІРСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА — правосл. монастир у м. Святогірськ, видатний архіт. ансамбль. Міститься на високому правому березі р. Сіверський Донець (прит. Дону) в урочищі Святі Гори. Починаючи з 1526, в документах згадуються Святі Гори як один із моск. дозорів, виставлених проти татар. Святогірський монастир вперше згадується 1624 в царській грамоті на земельні володіння. Первісно весь монастир містився в печерах. Цей печерний комплекс у 17 ст. включав принаймні 4 яруси приміщень. 1637 у верхній частині крейдяної гори було влаштовано Свято-Успенську соборну церкву. У 1670-х рр. на березі річки під горою ченці поставили дерев’яну Петропавлівську церкву. Зараз монастирські споруди містяться переважно вздовж берега річки біля підніжжя гори, що підноситься на висоту 90 м, і тільки Свято-Миколаївська церква стоїть на уступі цієї гори. Всю гору пронизано лабіринтом ходів і келій. У давнину монастир був оточений фортечними стінами, мав на озброєнні артилерію і тому успішно оборонявся від татар. нападів. З огляду на це він служив передовим укріпленим постом на межі з Диким полем, спостережним пунктом і перешкодою на шляху татар. загонів, а також притулком для утікачів із татар. полону. 1679 татари захопили та спустошили мона-
стир, проте він був швидко відбудований. Азовсько-Дніпровські походи 1695—1696 поклали кінець татар. нападам, і монастир втратив стратегічне значення. 1786 під час секуляризації монастир було закрито, його майно й угіддя відійшли до держ. скарбниці. 1844 його відновлено під назвою Святогірської Свято-Успенської пустині. Відновлювали монастир ієромонах Арсеній із 12-ма ченцями, котрі перейшли сюди з Глинської пустині, що поблизу Глухова. Велику допомогу їм надали місц. поміщик граф О.Потьомкін із дружиною. Саме після 1844 тут здійснено найзначніші буд. роботи: 1850 споруджено Свято-Покровську церкву із дзвіницею та декоративні вежі (дві з них збереглися), 1859—68 — Свято-Успенський собор, 1864 — Спасо-Преображенську церкву на горі Фавор (не збереглася), 1877 — готель, 1887 — два корпуси келій; 1851 до Свято-Покровської церкви прибудовано будинок ігумена. У 2-й пол. 19 ст. на обох краях підземного ходу, прокладеного в 17 ст. з нижньої тераси на верхню, влаштовано нижній і верхній прочанські павільйони. Святогірський монастир завжди користувався широкою популярністю. У ньому бували І.Рєпін, Ф.Тютчев, І.Бунін, В.Немирович-Данченко, М.Цвєтаєва, Д.Багалій, а навесні 1887 тут мешкав А.Чехов. Монастир ліквідовано рад. владою 1922, і з того часу тут розміщувався будинок відпочинку, а в повоєнний час — санаторій ім. Артема. Монастирські будівлі були частково поруйновані під час Другої світової війни й відбудовані упродовж 1947—56. Тоді ж на території монастиря споруджено їдальню, адміністративний і спальний корпуси санаторію. 1969—73 були проведені перші консерваційні роботи та роботи із впорядкування території. Упродовж 1973—79 здійснено реставрацію Свято-Миколаївської церкви. Протягом рад. доби було зруйновано низку монастирських споруд. Крім того, упродовж 17— 20 ст. крейдяний кряж зазнав значних руйнувань, що призвело до зміни ландшафту і до втрати
кількох ярусів печерного комплексу. 1980 монастирський ансамбль увійшов до Святогірського державного історико-архітектурного заповідника. 1992 тут відновив діяльність монастир (УПЦ МП), якому 2004 надано статус лаври. Найдавніша частина монастиря — печерний комплекс — розміщена в товщі крейдяної скелі, на верхній терасі якої стоїть Свято-Миколаївська церква — найефектніша домінанта. Решта споруд розташована внизу на вузькій надзаплавній терасі, утворюючи лінійну структуру, витягнуту вздовж берега. Ця частина ансамблю має свої домінанти — дзвіницю і Свято-Успенський собор. Свято-Миколаївська церква — найдавніша зі збережених споруд ансамблю. Первісно це була печерна соборна церква Успіння Богородиці, заснована 1637. Руйнування верхньої частини цієї скелі наприкінці 17 ст. привело до спорудження 1698—1708 коштом полковника Ізюмського полку Ф.Шидловського наземного мурованого Свято-Успенського собору на нижній терасі та до перебудови решток старого печерного храму на Свято-Миколаївську церкву. Вона тридільна і триверха, верхи над вівтарем і бабинцем — декоративні. Свято-Успенський собор збудований за проектом О.Горностаєва у російсько-візант. стилі (закладено 1858, освячено 1868). Цьому храму передував мурований собор такої ж назви, збудований 1698—1708 і розібраний 1867. Собор стоїть на терасі, на яку з пн. боку ведуть парадні сходи. Він хрестовокупольний, тринавовий, чотиристовпний, із трьома вівтарними апсидами, увінчаний п’ятьма банями з наметовими верхами й маківками. Заг. висота собору до хреста — 53 м. Свято-Покровська церква із дзвіницею збудована 1850 за проектом А.Тона в російсько-візант. стилі. Це двоповерхова мурована споруда, витягнута із заходу на схід. Зі сходу вона має масивну апсиду, а із заходу — притвор. Над центр. частиною споруди підноситься триярусна дзвіниця.
С.С.-У.л. є найдавнішим монастирем у сх. частині України, який має унікальну архітектурноландшафтну композицію й відзначається неповторною гармонією різночасових будівель і споруд. Літ.: Багалей Д.И. Из прошлого Святогорского монастыря. «Харьковские губернские ведомости», 1894, № 210; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2. К., 1985; Костюк О. Слов’яногірськ. «Пам’ятники України», 1987, № 2; Дедов В.Н. Святые Горы: От забвения к возрождению. К., 1995; Дядюшенко Г. Головний храм Святогірського монастиря. В кн.: З історії української реставрації. К., 1996; Лівшиц Ю. Печерний комплекс Святогірського монастиря: Історія та динаміка зникнення. Там само; Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000. В.В. Вечерський.484
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВЯТОГІРСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
