СВІТЛИЧНА Надія Олексіївна (08.11.1936—08.08.2006) — правозахисниця, член Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редактор-укладач «Вісника репресій в Україні» (США). Н. в с. Половинкино (нині село Старобільського р-ну Луган. обл.). Закінчила філол. ф-т Харків. ун-ту. Працювала директором школи робітн. молоді в м. Краснодон. Після переїзду до Києва працювала редактором вид-ва «Радянська школа», учителькою вечірньої школи в Дарниці, завідувачем б-ки Київ. холодокомбінату № 2. У серед.
Н.О. Світлична.
1960-х рр. — активна учасниця неформальних літ. вечорів, зборів, маніфестацій. У березні 1969 С. разом із братом — літературознавцем І.Світличним — фігуранти кримінальної справи, порушеної слідчим відділом КДБ при РМ УРСР за фактом розповсюдження фотокопії забороненої книги А.Авторханова «Технология власти». Чергову кримінальну справу органами КДБ стосовно С. було порушено в березні 1972, висунувши звинувачення у збереженні та розповсюдженні антирад. літератури. У травні 1972 міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд стосовно обвинуваченої С. було змінено на взяття під варту. У квітні 1973 Київ. обласним судом на підставі ст. 62, ч. 1 Кримінального кодексу УРСР С. «визнано винною в тому, що вона на ґрунті націоналістичних поглядів упродовж 1964—1972 років з метою підриву та послаблення радянської влади систематично виготовляла, розмножувала та зберігала антирадянську літературу наклепницького характеру» та позбавлено волі у виправно-трудових таборах суворого режиму строком на 4 роки. Під час відбування терміну ув’язнення в Мордовії брала участь у численних акціях протесту рад. політичних в’язнів. Після звільнення, восени 1976, С. надіслала до ЦК КПУ заяву-відмову від рад. громадянства, мотивуючи свій крок жорстокими переслідуваннями владними структурами інакодумців. У жовтні 1978 виїхала до Рима (Італія), а згодом прибула до США. Працювала перекладачем у Гарвардському ун-ті. Із 1980 брала активну участь у роботі Закордонного представництва Укр. Гельсинської групи, стала редактором-укладачем періодичного видання Представництва «Вісник репресій в Україні». Упродовж 1983—94 працювала в укр. редакції Радіо «Свобода». Після смерті брата Івана разом із вдовою Леонідою Світличною підготувала до друку збірку його віршів «У мене — тільки слово» та книгу спогадів про І.Світличного «Доброокий». На основі розпорошених матеріалів, переданих із рад. таборів, С. упорядкувала книги укр. дисидентів
Я.Лесіва «Мить», М.Руденка «За ґратами», М.Горбаля «Коломийка для Андрійка», Г.Снєгірьова «Твори». Останні роки життя проживала в м. Ірвінгтон (шт. НьюДжерсі, США). 2010—11 на виконання волі С. в Україну переданий її архів (зберігається у Центральному державному кінофотофоноархіві України та Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України). Лауреат премії ім. В.Стуса (1992), Держ. премії України ім. Т.Шевченка (1994, разом із братом Іваном; брат посмертно). Похована на Байковому цвинтарі в Києві. Літ.: Шевченківські лауреати: 1962—2001: Енциклопедичний довідник. К., 2001; Коцюбинська М. Без неї не було б ніякого шістдесятництва... «Молода нація», 2006, № 2 (39); Неживий О. Живе світла пам’ять. «ЛУ», 2009, 22 січня. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВІТЛИЧНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
