СВІДЕРСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна к-ра фінального етапу пізнього палеоліту, поширена в басейнах рік Вісла, Німан, Прип’ять (прит. Дніпра), на Верхньому Дніпрі. Назва — від стоянки Свідри-Вельке біля Варшави. В Україні численні свідерські пам’ятки відомі в Поліссі (Нобель, Переволоки, Лютка, Люб’язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельск, Смячка XIV), а також за межами осн. території поширення — у Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая). Датується 9 тис. до н. е. Крем’яний інвентар стоянок характеризується наконечниками стріл на пластинах із плоскою підтескою з черевця. Нуклеуси двоплощинні, «човнуваті», скребачки — кінцеві, різці — бічні ретушні та серединні на пластинах, сокири — на відщепах. Свідерці мешкали в холодних лісотундрах, полюючи на стадних пн. оленів. Генетичним пращуром С.к. є к-ра Лінгбі, носії якої бл. 9 тис. до н. е. просунулися із Зх. Балтії на схід до Верхнього Дніпра. Різке потепління 8 тис. до н. е. зумовило міграцію свідерського населення слідом за пн. оленем на північ Сх. Європи. На цьому підґрунті сформувався постсвідерський мезоліт лісової зони від Сх. Балтії до Пн. Уралу. Літ.: Залізняк Л.Л. Передісторія України X—V тис. до н. е. К., 1998. Л.Л. Залізняк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВІДЕРСЬКА КУЛЬТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
