СВАЛЯВА (угор. Szolyva (Сойво), нім. Schwalbach; Швальбах) — місто Закарпатської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Латориця (прит. Лаборця, бас. Дунаю) при впадінні в неї р. Свалявка. Населення 17 тис. осіб (2001). Перша достовірна писемна згадка (лат. Zolua) належить до 1263, коли молодший король Угорщини Іштван V подарував село Олодару (Форрої). Пізніше поселення часто міняло свого господаря, аж поки 1411 угор. король Сигізмунд Люксембург не передав його у складі Сент-Міклошської (Чинадіївської) домінії Петру Перені. Родина Перені володіла С. до 1542. 1463 тут згадується урочище «Шовонювіз» (Квасна вода; можливо джерело мінеральної води). Із 1542 по 1572 С. належала угор. королям. 1565 вперше згадується правосл. парафія. Протягом 1572—1691 С. належала багатьом власникам, останнім з яких був кн. Ференц II Ракоці. 1 лютого 1709 князь відвідав С. й насолоджувався місц. мінеральною водою. Після поразки Національновизвольної війни угорського народу 1703—1711 поселення перейшло у володіння казни. Із 1726 до 1848 належало графам Шенборнам. 1795 вони організували тут велике госп. обійстя, а 1798 отримали привілей на проведення ярмарків. 1737—78 у С. була збудована мурована греко-катол. церква Різдва Богородиці (збереглася в перебудованому вигляді). 1826 біля джерела мінеральної води у С. облаштували невеличкий бальнеологічний курорт, який 1856 розвинув орендатор джерела лікар Лайош Карловскі. Переважну кількість води реалізовували для пиття й перевозили в діжках. На серед. 19 ст. С. перетворилася із села на містечко, в якому проживало більше 500 осіб, переважно українці. Після Угор. революції 1848—49 містечко звільнилося від феод. залежності, але Шенборни мали тут свої землі й госп. об’єкти аж до 1944. З утворенням Австро-Угорщини (1867) поселення стало центром округу, але втратило статус містечка. Проте це не заважало його подальшому розвит-
кові: Шенборни заснували тут спиртовий з-д, а 1885 через С. пройшла залізниця Мукачеве— Стрий. На 1900 у С., до якої тим часом приєднали й с. Великий Бистрий, проживало вже 2,4 тис. осіб. Мінеральне джерело було у власності Шенборнів. Згодом у С. побудували лісопилку, а протягом 1910—11 — лісохімічний з-д акціонерного т-ва «Сойва». Під час Першої світової війни С. — важливий військ. плацдарм, до якого в жовтні 1914 дійшли рос. війська. 8 грудня 1918 у С. утворено Рус. нар. раду, яка виступила за об’єднання з Україною. Із 21 грудня 1918 С. — у складі Руської крайни (автономія у складі Угор. республіки), а з 21 березня 1919 — у складі Угор. Рад. Республіки. У січні 1919 С. якийсь час перебувала під контролем військ Західноукраїнської Народної Республіки. Із вересня 1919 по березень 1939 С. — у складі Чехословаччини як центр округу. 1 серпня 1924 було розстріляно багатотисячну демонстрацію робітників і селян (свалявська «кривава неділя»). 1928 володіння Шенборнів перейшли до акціонерного т-ва «Латориця». Із 30 грудня 1938 по 15 березня 1939 С. перебувала у складі автономної, а потім і незалежної Карпатської України, пізніше, до 24 жовтня 1944, — у складі гортистської Угорщини. Після того, як С. здобули рад. війська, вона фактично перейшла під контроль СРСР (див. Закарпатська Україна 1944—1946). Протягом 2-ї половини листопада 1944—1945
468 СВАРОГ
тут діяв збірний пункт, в якому утримувалися перед відправкою до СРСР на відбудовчі роботи військовозобов’язані чоловіки віком від 18-ти до 50-ти років (переважно етнічні угорці й німці), частина яких загинули в таборі. У рад. час С. стала значним центром лісової, деревообробної та харчової пром-сті (зокрема випуск мінеральної води). Із 1947 вона мала статус с-ща міськ. типу, а з 1957 — міста. У навколишніх селах діють санаторії на базі джерел мінеральної води. Пам’ятка арх-ри — дерев’яна церква Святого Миколи Чудотворця (1759). Меморіальний комплекс (військ. цвинтар I світ. війни і пам’ятник жертвам сталінізму). Археол. пам’ятки та знахідки: стоянка середнього палеоліту, скарби й поодинокі знахідки бронз. віку (13—12 ст. до н. е.), скарб золотих рим. монет імп. Нерона, тілопальне поховання вандальського вершника (2 ст.), багате давньоугор. поховання 10 ст. У С. народився композитор Є.Станкович. Літ.: Lehoczky T. Beregv<rmegye monographi<ja, III. Ungv<r, 1881; Його ж. Adatok haz<nk archeol\gi<j<hoz khl`n`s tekintettel BeregmegyJre Js k`rnyJkJre, I—II. Munk<cs, 1882—1912; ІМіС УРСР: Закарпатська область. К., 1969; Кандель В.Л. Свалява: Путівник. Ужгород, 1981; Gy`rffy Gy. Az ;rp<dkori Magyarorsz<g t`rtJneti f`ldrajza, I. Budapest, 1987; Федака С. Свалява. В кн.: Ї, вип. 44: Закарпатський усесвіт. Львів, 2006 (http://www.ji. lviv.ua/n44texts/fedaka3.htm). Й.В. Кобаль.
ci, Zuarasiz) як про найвище божество прибалт. слов’ян згадують Тітмар Мерзебурзький та Бруно Кверфуртський. На базі згаданих вище джерел, з урахуванням етимології імені С. (проводять паралель із давньоінд. svarga — «небо») і даних фольклористики та етнографії, у 19—20 ст. сформувалися уявлення про С. як одного з найвищих слов’ян. богів — бога-коваля, уособлення небесного вогню, батька Дажбога. Дискусійними є як ототожнення С. і Сварожича, так і сам факт існування в язичницькому пантеоні Київської Русі бога на ім’я Сварог. Літ.: Зубов Н.И. Научные фантомы славянского Олимпа. «Живая старина» (М.), 1995, № 3 (http://kapija.narod.ru/Ethnoslavistics/zub_fantomy.htm); Топоров В.Н. Боги. В кн.: Славянские древности: Этнолингвистический словарь, т. 1. М., 1995. Д.Я. Вортман.
Лучку пройшла залізниця, що сприяло екон. розвиткові поселення. Напередодні Першої світової війни тут було 14 877 жителів (1911). За часів Української революції 1917—1921 тут відбувалися зіткнення укр. військ із більшовиками (19 листопада 1918), бої червоноармійців із денікінцями (середина грудня 1919). 1923 поселення стало райцентром і перейменоване на С. Статус міста С. отримало 1938 (тоді тут мешкало вже 20,7 тис. осіб). У період Другої світової війни окуповане гітлерівцями (9 липня 1942 — 31 січня 1943). Місто стоїть на автошляху Харків—Луганськ у с.-г. зоні Луганщини. Літ.: ІМіС УРСР: Луганська область. К., 1968; Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1993; Корольков Л.М. Сватівщина — край козацький. Сватове, 2006. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВАЛЯВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
