САХАРОВ Андрій Дмитрович (21.05.1921—14.12.1989) — рад. фізик, громад. і політ. діяч, один з винахідників водневої бомби. Дійсний член АН СРСР (1953). Тричі Герой Соц. Праці (1953, 1956, 1962; у 1980 позбавлений звання і всіх трьох медалей). Н. в м. Москва в сім’ї педагогів. Після закінчення Моск. ун-ту (перебував у евакуації в Ашхабаді; нині столиця Туркменістану) був направлений на роботу в Ульяновськ (нині місто в РФ) в лабораторію оборонного з-ду, де зробив ряд тех. винаходів і написав кілька праць із теор. фізики. 1945 прийнятий до аспірантури Фізичного ін-ту АН СРСР. 1950—69 працював (у т. ч. заст. наук. керівника) у Всесоюзному НДІ експериментальної фізики. Понад 20 років займався військово-наук. розробками. Один з авторів перших робіт зі здійснення термоядерної реакції (воднева бомба), із проблеми керованого термоядерного синтезу. 1950 запропонував (разом з І.Таммом) ідею застосування високотемпературної плазми, розміщеної в
магнітному полі, для одержання керованої термоядерної реакції. 1947 захистив канд. дис. з теорії ядерних сил, 1953 захистив докторську дис., став наймолодшим академіком в історії АН СРСР. 1969 обраний іноз. членом кількох академій наук, зокрема, Нац. АН США, Франц., Римської академій наук. Автор робіт у галузі фізики елементарних частинок, гравітації, космології, астрофізики. Працюючи над створенням зброї масового знищення, С. одним із перших зрозумів небезпеку для людства її широкого вир-ва та випробувань. С. був одним з ініціаторів Московського договору про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах 1963, підтримав Договір про обмеження стратегічних озброєнь 1979. Шляхи запобігання термоядерній війні вбачав у досягненні міжнар. довіри, у роззброєнні, у відкритості сусп-ва, у дотриманні основних громадян. та політ. прав і свобод. Свою концепцію без’ядерного світу, умов відвернення загрози термоядерної катастрофи С. виклав 1968—80 в серії статей, виступів та інтерв’ю. Він рішуче виступав проти тоталітаризму, засудив акцію вторгнення військ чотирьох д-в Варшавського договору в Чехословаччину (1968), введення рад. військ в Афганістан (1979), активно захищав права людини. 1966, напередодні ХХIII з’їзду КПРС, разом із групою вчених у листі до керівників рад. д-ви застерігав проти відродження сталінізму. 1968 написав статтю і надрукував у «самвидаві» «Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу», виступивши за лібералізацію політ. режиму. 1970 разом із фізиком В.Турчиним та істориком Р.Медведєвим надіслав кер-ву СРСР пропозиції щодо демократизації та демілітаризації країни. 1970 очолив заснований у Москві комітет «За права людини». У тексті Нобелівської промови (1975) йшлося, зокрема, про захист укр. дисидентів, а також кримських татар. У січні 1980 за правозахисну діяльність був висланий разом із другою дружиною, дисиденткою О.Боннер, із Москви до Горького (ни-
ні м. Нижній Новгород, РФ). Був позбавлений усіх держ. нагород і премій. У грудні 1986 звільнений, повернувся до Москви й активно включився в наук., громад. і політ. діяльність. 1989 обраний депутатом ВР СРСР, запропонував проект нової Конституції країни. Брав активну участь у роботі 1-го та 2-го З’їздів нар. депутатів СРСР (червень, грудень 1989). 1988 Європейським парламентом заснована міжнар. премія ім. А.Сахарова за гуманітарну діяльність у галузі прав людини. 1988 був обраний почесним головою т-ва «Меморіал». Лауреат Держ. премії СРСР (1953, позбавлений звання 1980), Ленінської премії (1956, позбавлений звання 1980), Нобелівської премії миру (1975). Нагороджений орденом Леніна (1953, позбавлений 1980), литовським Великим хрестом ордена Вітіса (2003, посмертно). П. у м. Москва. Тв.: Мир, прогресс, права человека. Л., 1990; Тревога и надежда. М., 1990; За и против: 1973 год: Документы, факты, события. М., 1991; Воспоминания, т. 1—2. М., 1996. Літ.: Стенографический отчет Второго Съезда народных депутатов СССР. «Известия», 1989, 17 декабря; Правительственный некролог: А.Д. Сахаров. Там само; Конституционные идеи Андрея Сахарова: Сборник. М., 1990; Боннэр Е.Г. Звонит колокол. М., 1991; Сахаров А.Д.: Этюды к научному портрету: Глазами коллег и друзей. М., 1991; Сахаровский сборник. М., 1991; Боннэр Е.Г. Вольные заметки к родословной Андрея Сахарова. М., 1996. Л.В.Ковпак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САХАРОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
