САРМАТИ — іраномовні кочові племена, які проживали із 2 ст. до н. е. по 4 ст. в степах від Зх. Казахстану до Подунав’я. Племена С. походженням пов’язані з кочовиками Центр. Азії та Саяно-Алтайського регіону (усуні та юечжі китайс. хронік). Вони посунули на зх. під тиском кочових хунну наприкінці 2 ст. до н. е. У давньогрец. письмовій традиції С. іноді називають «савроматами», але археол. к-ра савроматів відмінна від сарматської. Провідні племінні союзи С., відомі за письмовими джерелами, — язиги, роксолани, аорси, сіраки, алани.
Перші сарматські племінні об’єднання — язиги та роксолани — з’явилися на території сучасної України в 2 ст. до н. е. У серед. 1 ст. сюди перекочували аорси та алани, а язиги під їхнім тиском відійшли до Середньодунайської низовини. Сіраки проживали в Пн.-Зх. Передкавказзі. У серед. 3 ст. С. Пн. Причорномор’я підпали під навалу готів та частково увійшли до їхнього об’єднання. Кінець сарматської к-ри на території сучасної України пов’язаний із навалою гунів 375. Завойовники частково винищили С. та їхніх союзників готів, частково асимілювали їх, включивши до складу своєї орди. Сліди С. у вигляді археол. знахідок та топонімів простежуються аж до Пн. Італії, Франції та Пн. Африки. Археол. к-ра С. на теренах від Уралу до Дону поділяється на 3 періоди: ранньосарматський (2—1 ст. до н. е.), середньосарматський (1 — серед. 2 ст.) та пізньосарматський (2-га пол. 2 — 4 ст.). Сарматська к-ра сучасної України має дещо ін. періодизацію: 1-й період (2 ст. до н. е. — серед 2 ст.) з фазами А1 (2—1 ст. до н. е.), А2 (1-ша пол. 1 ст.) та В (2-га пол. 1 — серед. 2 ст.) і 2-й період (2-га пол. 2 — 4 ст.) з фазами С1 (2-га пол. 2 — серед. 3 ст.) та С2 (2-га пол. 3 — 3-тя чв. 4 ст.).
Єдиними археол. пам’ятками сарматської к-ри є курганні поховання. С. ховали померлих у переважно впускних похованнях у більш ранні кургани. Поховальне начиння яскраво демонструє розвинуте соціально-майнове розшарування сусп-ва. Найбагатші гробниці з численними золотими та срібними прикрасами належали «царям» та «царицям» (за термінологією антич. авторів): Чугуно-Крепінка серед. 2 ст. (розкопки С.Санжарова), Соколова Могила серед. 1 ст. (розкопки Г.Ковпаненко), Весняне кінця 1 ст. (розкопки О.Симоненка), Ногайчикський курган 2-ї пол. 1 ст. (розкопки А.Щепинського), Пороги кінця 1 ст. (розкопки Б.Лобая та О.Симоненка), Михайлівка кінця 1 ст. (розкопки А.Добролюбського), Мокра серед. 2 ст. (розкопки Т.Щербакової). С. були кочовими скотарями з рухливим типом кочування. Склад череди — насамперед вівці та коні. У сарматських могилах як напутню їжу застосовували тільки баранину, а про розвиток конярства свідчать знахідки спорядження для їзди верхи, зброї воїна-вершника й слава С. у стародавньому світі насамперед як непереможних кіннотників. С. являли собою т. зв. народ-військо, де все чоловіче і частина жіночого (незаміжні дівчата) населення були воїнами. Гол. родом
457 САРМАТИ
458 САРМАТИ
військ була легка кіннота, заможні кочовики складали панцирну кінноту. У С. існували традиційні для кочовиків ремесла: обробка металів (зокрема вир-во зброї і прикрас, у т. ч. із золота), обробка шкіри і виготовлення виробів із неї тощо. Знахідки прясел у жін. похованнях свідчать про наявність ткацтва. Безумовно, сарматські жінки виробляли повсті, обробляли шкіру та ін. продукти тваринництва. С. Пн. Причорномор’я підтримували жваві торг. зв’язки з навколишнім світом. У сармат-
ських могилах знайдені численні зразки грец. та рим. продукції: ювелірні вироби, амфори, керамічний, скляний і металевий посуд. Столовий та кухонний посуд С. досить різноманітний. Заможні кочовики могли дозволити собі мати дорогі червонолакові й скляні посудини, у могилах знаті знаходять коштовні золоті, срібні та бронзові глеки й чаші рим. виробництва (Чугуно-Крепінка, Мокра). Різноманітні були прикраси сарматських чоловіків і жінок, деякі з них є справжніми ше-
деврами давнього ювелірного мист-ва. Знатні воїни носили золоті й срібні гривни (Пороги, Ногайчикський курган), їхні пояси прикрашалися гарнітурою з коштовних металів (Пороги). Сарматки вінчали зачіски діадемами (Соколова Могила), носили сережки та браслети зі вставками коштовних камінців, груди і шию прикрашали намистами (Соколова Могила, Ногайчикський курган, Михайлівка). Літ.: Скрипкин А.С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990; Симоненко А.В. Сарматы Таврии. К., 1993; Марченко И.И. Сираки Кубани. Краснодар, 1996
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САРМАТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
