САНГУШКО Євстафій-Еразм (25. 11.1768—02.12(20.11).1844) — військовий і політ. діяч, письменник, князь. Батько кн. Р.-С.Сангушка. Н. в Радзинь-Підляський (нині місто Люблінського воєводства, Польща). Початкову освіту отримав у Варшаві в Collegium Nobilium. Із 1782 по 1784 навч. у військ. академії в м. Страсбург (Франція), по закінченню якої вступив до лав 13-го королів. нім. полку «Le rJgiment de Royal-Allemand» (Франція). Під час служби з 1785 по 1786 подорожував Італією та Францією. 1786 повернувся до Речі Посполитої. 1788 обраний послом (депутатом) на т. зв. Великий сейм від Люблінського воєводства. Під час засідання Чотирирічного сейму 1791 виступив проти прийняття Конституції Речі Посполитої Третього травня. Поряд із політичною продовжував військ. кар’єру. 3 лютого 1789 підвищений до рангу ротмістра, 5 листопада 1789 — майора нар. кавалерії в бригаді М.Вільгорського, 27 квітня 1792 — віцебригадира 2-ї Укр. кавалерійс. бригади у складі БрацлавськоКиїв. коронної д-зії. Під час російсько-польс. війни 1792 відзначився особливою хоробрістю в битві з рос. військами при с. Жилинці (нині село Шепетівського р-ну Хмельн. обл.). 25 червня
Є.-Е. Сангушко. Портрет роботи художника Й. Шорна. 1814.
1792 ввійшов у першу п’ятірку нагороджених новоствореним польс. орденом «Virtuti Militari». 1 серпня 1792 отримав звання кавалерійс. бригадира, а вже 10 серпня 1792, на вимогу Т.Косцюшка та кн. Ю.-А.Понятовського, з метою збереження від репресій рос. влади керівного складу польс. армії, подав у відставку. 7 листопада 1793 помилуваний рос. імп. Катериною II та пожалуваний чином генерал-майора і командира Кінбурнського драгунського полку. 6 червня 1794 у складі корпусу Т.Косцюшка взяв участь у битві під Щекоцінами (нині місто Силезького воєводства, Польща). Після поразки повстання знову подав у відставку та виїхав до Тарнова (нині м. Тарнув Малопольського воєводства, Польща), а звідти — до Трієста (нині місто в Італії). Після повернення до Рос. імперії підданий домашньому арешту і з кінця 1794 по 1797 перебував у Славуті. По зняттю арешту виїхав до Відня, а звідти — до Дрездена (Німеччина). Із 1798 по 1808 постійно перебував у своїх волин. маєтностях, зокрема в Антонінах. 1808 виїхав до Відня, а звідти — до Тарнова. 26 вересня 1809 звернувся до князя Ю.-А.Понятовського із закликом підтримати відбудову Польщі під рос. владою. Із 1812 по 1813 служив особистим ад’ютантом франц. імп. Наполеона I Бонапарта. 24 серпня 1812 нагороджений орденом Почесного легіону. 21 грудня 1812 обраний на посаду віце-регіментарія ген. конфедерації Королівства Польського. 3 лютого 1813 отримав чин дивізійного генерала, а вже 29 березня 1813 вийшов у відставку та виїхав на Волинь до Ізяслава та Славути. 23 липня 1817 обраний маршалком Волинської губернії. 1820 ввійшов до складу варшавської масонської ложі «Об’єднані брати». Із 1825 по 1830, з огляду на конфлікт із намісником Королівства Польського вел. кн. Костянтином Павловичем, перебував у Неаполі (Італія). 1836, щоб урятувати від секвестру свої маєтності за участь своїх синів у польському повстанні 1830—1831, переписав усі свої маєтки онуці Марії-Клементині.
Як власник значних маєтностей у Волинському, Київському воєводствах, Тарновському графстві доклав значних зусиль до екон. розвитку міст Антоніни, Білогородка, Славута і Тарнов. Розбудував відомий СлавутськоХрестівський конезавод, організував низку експедицій до Аравії. Займався меценатською та літ. діяльністю. 1820—22 фінансував видання «Zbi\r pami“tnik\w historycznych o dawnej Polszcze» (Краків, 1822). 1815 написав спогади, зокрема про Війну 1812. Вони видані 1876 у Кракові. Після важкої хвороби п. у м. Славута, похований у місц. костьолі Святої Дороти. Праці: Wykaz doСwiadczenia ojca dla dzieci w roku 1815 spisany. В кн.: Ksi“cia Eustachego Sanguszki pami“tnik 1786—1815. Krak\w, 1876. Літ.: Radzyminski Luba Z. Marsza»kowie Wo»yЅskiej ziemi przed Uni Lubelsk i miana ich spadkobiercy. Marsza»kowie szlachty Wo»yЅskiej w porozbiorowej dobie. Lw\w, 1916; Polski S»ownik Biograficzny, t. 34. Wroc»aw— Warszawa—Krak\w—GdaЅsk—є\dп, 1993; Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. Вінниця. 2007; Берковський В.Г. Студії з історії Славутчини. К., 2008; Державний архів Житомирської області, ф. 115, оп. 1, спр. 625, 713. В.Г. Берковський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сангушко Євстафій-Еразм» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
