РУДЕНКО Микола Данилович (19.12.1920—01.04.2004) — письменник, поет, філософ, громад. і політ. діяч, правозахисник, дисидент. Дійсний член Української вільної академії наук у США, почесний член франц. та япон. секцій ПЕН-клубу. Герой України (2000). Н. в с. Юр’ївка (нині с-ще міськ. типу Лутугінського р-ну Луган. обл.) в робітничосел. родині. Батько загинув 1927 від пожежі на шахті. Ще учнем почав друкуватися, 1937 отримав 1-шу премію Наркомосу. 1939 закінчив середню школу, 2 місяці провчився у Київ. ун-ті, 2 роки прослужив у полку особливого призначення, закінчив курси політпрацівників у Ново-Петергофі. Важко поранений у жовтні 1941, все ж повернувся на фронт.
1946, демобілізований як інвалід, зайнявся літ. працею. Працював редактором ж. «Дніпро» (1947— 50), був секретарем парткому Спілки письменників України, членом райкому і міськкому КПУ, активно друкувався. Із 1960 писав листи до ЦК КПУ про хиби в кер-ві суспільно-госп. життям України, про помилковість теорії додаткової вартості К.Маркса. Твори Р. почали виходити в «самвидаві». 1974 був виключений із КПУ і 1975 — зі Спілки письменників України (автор 30-ти книжок). Працював нічним сторожем, у січні—березні 1976 був підданий психіатричній експертизі. Став членом моск. групи Міжнар. амністії, у листопаді 1976 створив і очолив Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований в лютому 1977, у липні був засуджений за антирад. агітацію і пропаганду до 7-ми років таборів (у Пермській обл. РРФСР) та 5-ти років заслання (на Алтаї). У таборах продовжував політ. боротьбу і творчу роботу. Праці Р. широко друкувалися на Заході. У грудні 1987 йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У США очолив закордонне представництво Укр. Гельсінської спілки, працював для газ. «Свобода», виступав на радіо «Свобода» і радіо «Голос Америки». У вересні 1990 подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві та в квітні 1991 реабілітоване. 1993 Р. отримав Держ. премію України ім. Т.Шевченка за роман «Орлова балка» (1971—75, опубл. 1991) та збірку «Поезії» (1991). В екон. працях («Енергія прогресу», «Економічні монологи», «Шлях до хаосу») критично осмислив марксистську теорію диктатури пролетаріату. Лауреат премії ім. В.Винниченка та Держ. премії України ім. Т.Шевченка (1993). Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ст. (1996). П. у м. Київ. Тв.: З походу: Поезії. К., 1947; Вітер в обличчя: Роман. К., 1955, 1957, 1958, 1961, 1964 (рос. пер. — М., 1959, 1961); Поезії. К., 1956; Остання шабля: Роман. К., 1963, 1965, 1967 (рос. пер. — М., 1960); Чарівний бумеранг: Космологічна феєрія. К., 1966 (рос. пер. — М., 1968); Всесвіт у тобі: Поезії. К., 1968; Сто світил: Вірші та пое-
ми. К., 1970; Народжений блискавкою: Повість-феєрія. К., 1971; Оновлення: Лірика. К., 1971; Я вільний: Поема. Історія хвороби: Щоденник кандидата в шизофреніки. Балтимор—Торонто, 1977; Хрест: Поема. 1977 (англ. пер. — Тhe Сгоss, 1987); Економічні монологи (нариси катастрофічної помилки). Б/м, 1978; За гратами. 1980; На дні морському: Трагедія. Торонто—Балтимор, 1981; Орлова балка: Роман. Балтимор—Торонто, 1982; 2002; Шлях до хаосу: З приводу економічної реформи М. Горбачова. Детройт, 1988; Поезії. К., 1991; Ковчег Всесвіту: Футурологічний роман. Нью-Йорк, 1991 (2-ге вид. — К., 1995); Сила Моносу: Роман. К., 1996 (укр. і англ. мовами); Лірика. К., 1997; Енергія прогресу: Нариси з фізичної економії. К., 1998; Найбільше диво — життя: Спогади. К.—Едмонтон—Торонто, 1998; Заграва над серцем: Із недрукованих поезій. К., 1999; Гносис і сучасність. «Дніпро», 2000, № 3—8; Вибране: Вірші та поеми (1936—2002). К., 2004. Літ.: Суд у справі О.І. Тихого та М.Л. Руденка. «Визвольний шлях», 1978, № 5—6; Власенко И. Возвращение Н. Руденко. «Радуга», 1990, № 9; Рудницький Л. Микола Руденко. «Слово і час», 1995, № 11/12; Роженко М. Філософська голгофа Миколи Руденка. «Соборність», 1996, № 1/2; Сверстюк Є. Зачарований життям: Інтелектуальна драма Миколи Руденка. «ЛУ», 1998, 3 грудня; Мельник М. Прозріння Миколи Руденка. В кн.: Мельник М. Українські проблеми: Збірник статей. К., 1999; Слабошпицький М. Горить його свіча (Микола Руденко). «Дивослово», 2000, № 12; Гайовий Г. Микола Руденко. «Зона», 2005, № 19; Власенко І. Книга життя і життя як книга. В кн.: Руденко М. У череві дракона: Романи. К., 2007; Шевчук В. Україні і світові ще належить відкрити Миколу Руденка — мислителя. «Дніпро», 2007, № 1—2; Власенко І. Микола Руденко: «Мені на Бога нарікати гріх: я сам цю долю визначив для себе». В кн.: Україна: Наука і культура, вип. 34. К., 2008; Видатні діячі українського національного відродження (ХIХ—ХХ ст.): Біографічний довідник. Луганськ, 2008; Зінченко Ю. Український правозахисний рух: Біографічні портрети. В кн.: Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, вип. 22. К., 2008. Г.П. Герасимова.
дир авіадивізії. Під час Великої вітчизн. війни Радянського Союзу 1941—45 в 1941—42 командував 31-ю авіадивізією на Зх. фронті, військово-повітряними силами 61-ї армії, військово-повітряними силами Калінінського фронту, авіагрупами Ставки Верховного головнокомандування, був заст. командуючого військовоповітряними силами Волховського фронту, Південно-Західного фронту, 8-ї повітряної армії, у жовтні 1942 — травні 1945 — командуючий Шістнадцятою повітряною армією на Сталінградському, Донському фронтах, Центральному фронті, Білоруському фронті та Першому Білоруському фронті. Брав участь у Сталінградській битві 1942—1943, Курській битві 1943, Білоруській наступальній операції 1944, Варшавсько-Познанській наступальній операції 1945, Східнопомеранській наступальній операції 1945 та Берлінській наступальній операції 1945. Після війни — на відп. посадах у військово-повітряних силах. 1958—68 — 1-й заст. головнокомандуючого військово-повітряними силами, 1968— 73 — начальник Військово-повітряної академії ім. Ю.Гагаріна. Із серпня 1973 — військ. інспекторрадник Групи ген. інспекторів Мін-ва оборони СРСР. Нагороджений 6-ма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4-ма орденами Червоного Прапора, 2-ма орденами Суворова 1-го ст., орденами Кутузова 1-го ст., Суворова 2-го ст., «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» 3-го ст., медалями та іноз. орденами. П. у м. Москва. Тв.: Крылья победы. М., 1985. Літ.: Созвездие полководцев, кн. 1. Благовещенск, 1972; Игошев И. Полководец крылатых. В кн.: Герои огненных лет, кн. 5. М., 1982; Церковный М.Ф. и др. Героев подвиги бессмертны. К., 1982. Т.С. Першина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Руденко Микола Данилович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
