РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1735—1739 — війна між Росією, яка прагнула здобути вихід до Чорного моря, і Османською імперією, що намагалася зберегти свої позиції в Пн. Причорномор’ї і продовжувати грабіжницькі напади на укр. та рос. землі. 1735 рос. армія, до складу якої входили 39 тис. осіб, і зокрема укр. козаки, рушила на Кримський ханат, поблизу р. Кінські Води (нині р. Кінська, прит. Дніпра) розгромила ногайські загони, наблизилася до Кам’яного Затону, але через несприятливі погодні умови припинила похід. 12 квітня 1736 Росія офіційно оголосила війну Туреччині. Вона планувала оволодіти Азовом і закріпитися в Криму. Сформовані армії діяли у двох напрямках:
Донська (команд. — генералфельдмаршал П.Лассі) здобула Азов; 58-тис. Дніпровська (команд. — генерал-фельдмаршал Б.-К.Мініх), до якої входили 12 730 лівобереж. козаків, 2360 слобідських і 322 запорожці, здобула Перекоп, вступила на територію Криму, зайняла ҐьозлевJ (Козлов; нині м. Євпаторія), Бахчисарай, Ак-Мечеть (нині м. Сімферополь). Окремий корпус оволодів примор. фортецею Кінбурн. На зиму Дніпровська армія повернулася в Україну, де було розквартировано 20 драгунських і 27 піх. полків, гол. артилерію. 1737 Донська армія форсувала зат. Сиваш і після невдалого походу на Карасубазар (нині м. Білогірськ) повернулася до берегів Дону і Сіверського Дінця (прит. Дону). Дніпровська армія штурмувала Очаків і 3 липня 1737 здобула фортецю. Залишений у ній гарнізон відбивав напади турец. армії. 1738 Донська армія діяла в Криму, Дніпровська — у Пн. Причорномор’ї в напрямку Бендер (нині місто в Молдові), однак безуспішно. Російськоукр. гарнізони залишили Очаків і Кінбурн. 1739 рос. армія й укр. козац. полки здійснили перехід через буковинські ліси, виграли ген. битву поблизу с. Ставучани (нині с. Ставчани Хотинського р-ну Чернів. обл.; 17 серпня 1739), зайняли Хотин, переправилися через р. Прут (прит. Дунаю) і здобули Ясси (нині місто в Румунії; 1 вересня 1739). Але союзник Росії — Австрія — зазнала низки поразок і уклала 1 вересня 1739 сепаратний мир із Туреччиною. Існувала загроза воєнного нападу на Росію з боку Швеції, тому Росія уклала Бєлградський мирний договір 1739 з Туреччиною. Літ.: Костомаров Н. Фельдмаршал Миних и его значение в русской истории. «Вестник Европы», 1884, т. 4— 5; Байов А. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией в 1736— 1739 гг., т. 1—2. СПб., 1906; Мельникова И.Н. Борьба России с Турцией в 30-х годах ХVIII века и Украина. В кн.: Ученые записки Института славяноведения АН СССР, т. 1. М.—Л., 1948; Репан О. Іржа на лезі: Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735—1739. К., 2009. В.В. Панашенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1735—1739» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
