«РОБІТНИЧА ОПОЗИЦІЯ» — фракція в РКП(б), яка представляла т. зв. анархо-синдикаліст-
ський ухил. Виникнення «Р.о.» було пов’язане з відмовою більшовиків від гасла про передання з-дів і ф-к в управління робітникам. Початковий період формування «Р.о.» охоплював період із кінця 1919 до осені 1920, коли вироблялися окремі елементи її програми (відмова від крайнощів «воєнного комунізму», розширення внутрішньопартійної демократії, організація нар. госп-ва під кер-вом профспілок), під час обговорення яких у парт. і профспілкових к-тах відбувалася консолідація майбутніх прихильників «Р.о.», виокремлювалися її лідери, а орг. центром групи став ЦК Всерос. спілки робітниківметалістів (ВСРМ), очолюваний О.Шляпниковим. Остаточно сформувалася під час дискусії про професійні спілки, яка точилася наприкінці 1920 в ЦК РКП(б), а з 1921 поширилася на респ. та місц. парт. орг-ції. Мала різні течії — від радикальної (Робітничо-сел. соціаліст. партія, «Мясниковщина», «Робітнича група») до поміркованої («Робітнича правда»). Платформа «Р.о.» була проголошена О.Шляпниковим на об’єднаному засіданні комуністів — делегатів 8-го Всерос. з’їзду Рад та профспілкових активістів (грудень 1920). «Р.о.» пропонувала передати управління нар. госп-вом профспілкам, а керівну роль РКП(б) у сфері економіки обмежити госп. плануванням. Критикувала бюрократизацію парт. і держ. управління, вимагала покращення матеріального становища робітників (шляхом натуралізації зарплати і премій, відміни грошової оплати продовольчих пайків та ін.). В Україні прихильників «Р.о.» очолили І.Перепечко і М.Лобанов. Регіонами її найбільшого впливу були Харків, Київ, Миколаївська губернія та Волинська губернія, а форпостом у профспілковому русі — профспілка робітників-металістів. Під час «профспілкової дискусії» платформа «Р.о.» була засуджена в січні 1921 пленумом ЦК КП(б)У та переважною більшістю губернських і місцевих орг-цій КП(б)У. Її прихильники перемогли на Миколаївській та Волинській губернських парт-
конференціях. У Харкові вплив «Р.о.» обмежився губернським к-том КП(б)У та комуніст. фракцією губернської ради профспілок, а в Києві чисельність її прихильників незначно поступалася прихильникам ленінської платформи «десяти» (77 голосів проти 81). У лютому 1921 пленум ЦК КП(б)У запропонував чистку профспілкового апарату від «прихильників анархо-синдикалістського ухилу». Тих із них, які намагалися утворити незалежні від Всерос. центр. ради профспілок професійні спілки, притягали до суду революц. трибуналів. Розгром «Р.о.» вплинув на результати Х з’їзду РКП(б) (березень 1921), який засудив її погляди як «анархо-синдикалістські», визнав їх такими, що загрожують єдності партії, та несумісними із приналежністю до РКП(б). Усунення прихильників «Р.о.» з керівних парт. і профспілкових посад сприяло розпаду її угруповань. Напередодні ХI з’їзду РКП(б) 22 члени «Р.о.» надіслали заяву до виконкому Інтернаціоналу Комуністичного із критикою внутрішньопарт. режиму і політ. курсу РКП(б). Після засудження заяви кер-вом виконкому Комінтерну деяких з її авторів виключили з партії на ХI з’їзді РКП(б), інших — переводили на другорядну роботу в парт. чи профспілкових орг-ціях. Остаточна ліквідація групи «Р.о.» на місцях відбулася з березня 1922 по вересень 1923. Літ.: Джанашия В.Г. Критика анархо-синдикалистской концепции управления производством. М., 1990; Киселев А.Ф. Профсоюзы и советское государство (дискуссии 1917— 1920 гг.). М., 1991; Ходаков Г.В. Начало формирования профсоюзной платформы в РКП(б) в годы Гражданской войны. Саратов, 1991; Олех Л.Г. Поворот, которого не было: Борьба за внутрипартийную демократию, 1919— 1924 гг. Новосибирск, 1992; Наумов В.П. Александр Гаврилович Шляпников (страницы политической биографии). М., 1999; Нариси історії професійних спілок України. К., 2002; Санду Т.А. «Рабочая оппозиция» в РКП(б) (1919—1923): Автореферат дис. … канд. истор. наук. Тюмень, 2006. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««РОБІТНИЧА ОПОЗИЦІЯ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
