РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ 1728, «Решение, учиненное по Его Императорского Величества указу в Верховном Тайном Совете, на поданное прошение Войска Запорожского обеих сторон Днепра, гетмана Апостола» — документ, що визначав окремі аспекти правового статусу Війська Запорозького у складі Рос. імперії та питання його внутр. правового, політ., екон. розвитку. Необхідність прийняття Р.п. була зумовлена тим, що при обранні Д.Апостола гетьманом 1 жовтня 1727 не було складено традиційних «гетьманських статей» і не обрано генеральну стар-
Рішельєвський ліцей в м. Одеса, вул. Дворянська, 2. Архітектор О. Шашин. 1857. Гравюра 2-ї половини 19 ст.
242 РІШИТЕЛЬНІ
«Рішительні пункти». 1728. Аркуш.
шину. Реформи у Війську Запорозькому, започатковані царськими указами 1727—28, викликали суттєві юрид. колізії. Перебуваючи в Москві з нагоди коронації рос. імп. Петра II, гетьман Д.Апостол із полковниками та старшиною в березні 1728 розпочав переговори із президентом Колегії закордонних справ графом Г.Головкіним щодо врегулювання політико-правових питань Війська Запорозького, зокрема в напрямі повернення до стану справ, який існував до запровадження Малоросійської колегії та ін. реформ 1722—27. 12 березня 1728 Г.Головкіну на розгляд було подано складений від імені гетьмана і старшини проект, відомий як «Статті гетьмана Данила Апостола», який складався з преамбули й 19-ти статей, а 18 березня 1728 — ще 15 додаткових статей. Ці документи передбачали низку перетворень, спрямованих здебільшого на повернення чинності положень Переяслав. договору 1654 та ін. «гетьманських статей» 17 — поч. 18 ст. Проекти було передано Г.Головкіним до Верховної таємної ради і розглянуто за участю царя Петра II. Щодо 18-ти з 19-ти статей першого проекту було надано короткі попередні резолюції царя. Після цього перший проект було повернуто Д.Апостолу для надання письмових пояснень щодо змісту статей, а 27 липня 1728 вже з ними передано до Колегії закордонних справ. 9 серпня 1728 Д.Апостол
підписав уточнений проект із царськими резолюціями. 22 серпня 1728 було ухвалено Р.п. як резолюцію Верховної таємної ради із приводу поданого гетьманом і старшиною клопотання. Вони складаються з 20-ти статей, післямови і присяги Д.Апостола. Р.п. складені на основі й здебільшого зі збереженням структури проекту від 12 березня 1728 та з урахуванням окремих положень додаткових статей від 18 березня 1728. Лише ст. 19 розроблена у Верховній таємній раді самостійно. У Р.п. можна умовно виділити політ., правовий, адм., екон., соціальний, військ. блоки питань. Політ. питання, пов’язані зі статусом Війська Запорозького, характером формування і повноваженнями органів влади у Війську Запорозькому, розкриті у ст. 1, 2, 3, 8, 19, а також у післямові. Зокрема, у ст. 1 проголошується збереження «старих вольностей», що могло означати підтвердження чинності положень «гетьманських статей». У ст. 2 Р.п. підтверджується виборність гетьман. посади. Запропоновані з боку Війська Запорозького положення щодо того, що гетьман править пожиттєво і ним може бути лише мешканець Війська Запорозького, були проігноровані, натомість вказано, що призначення виборів гетьмана або відправлення його у відставку є виключною компетенцією царя; новообраний претендент має одержати підтвердження свого гетьманства особисто від царя. Вказується, що всі справи гетьман має вирішувати за порадою царського резидента, ген. старшини і полковників «за попереднім військовим звичаєм» (післямова). Замість запропонованих у проекті виборів усіх козац. урядників у Р.п. вказано, що на кожну посаду мають обиратися 2—3 кандидати. На посади ген. старшин і полковників кандидати обираються старшиною, їх на гетьман. подання призначає та відставляє цар; полкову старшину обирають полковник, ін. полкові старшини, сотники й знатні козаки (очевидно значкове товариство); сотників обирають козаки відповідної сотні; полкову старшину і сотників затверджує і відставляє гетьман,
при цьому повідомляючи царя; застосування до старшин смертної кари можливе лише за царським указом (ст. 3). Замість запропонованої у проекті норми про надання царем маєтностей лише на гетьман. подання у ст. 8 Р.п. вказується, що маєтності надає лише цар, а гетьман і старшина можуть лише подавати йому свої пропозиції. Ст. 19 забороняє гетьману зносини з ін. країнами. З одержаними з-за кордону листами він мав ознайомлювати царського резидента, їх переклади пересилати до царського двору, а посланців тим часом затримувати. Але в дрібних прикордонних справах із місц. адміністрацією Речі Посполитої та Кримського ханату гетьман міг приймати посланців разом із резидентом і спільно з ним вирішувати ці справи, повідомляючи про це Колегію закордонних справ. Адм. питання розглянуто у ст. 9—11, 16, 18 Р.п. Згідно із проектом проголошується відновлення порушеної системи рангового умовного землекористування як основи матеріального забезпечення гетьмана, урядників, козацтва, служителів міських управ, судів, канцелярій, ін. органів, для чого мало бути повернено незаконно набуті приватними власниками землі (ст. 9, 10). Гетьман. резиденцію дозволено перенести з Глухова до ін. міста — за поданням гетьмана (ст. 11). Проголошуючи, що на рос. землевласників у Війську Запорозькому поширюються існуючі тут влада, повинності й суд (ст. 18), Р.п. водночас виводять із підпорядкування козац. органам влади рос. старовірів (у проекті пропонувалося їх виселити до Росії) і підпорядковують їх царському резиденту (ст. 16). До з’ясування цар залишив питання про повернення в підпорядкування Війську Запорозькому від Охтирського слобідського полку м. Котельва (нині с-ще міськ. типу Полтав. обл.; ст. 18). Питання розвитку автономної правової системи Війська Запорозького розглянуті у ст. 1, 16, 18, 20. Згідно із проектом підтверджується чинність системи козац. судів та їх ієрархія (сотенний—полковий—Генеральний),
але Р.п. реформують Генеральний військовий суд, до якого мали увійти 3 російські й 3 укр. судді на чолі з гетьманом, а апеляцію невдоволені його рішеннями могли подавати до Колегії закордонних справ (ст. 1). Суд. справи старовірів мали розглядатися спільно гетьманом і царським резидентом (ст. 16), а земельні справи між духовенством і монастирями — з одного боку, та ін. станами — з другого, мали розглядатися козац. судами (ст. 18; ця пропозиція була висловлена в додаткових статтях Д.Апостола). Підтверджується чинність «малоросійського права» (ст. 1). У відповідь на пропозицію проекту опублікувати джерела права, які використовуються в судах Війська Запорозького, Р.п. проголосили скликання колегії досвідчених юристів для перекладу рос. мовою чинних джерел права та складання на їх основі єдиного зводу, який має бути надіслано на затвердження царю (ст. 20). У післямові одним із джерел права, у т. ч. публічного, у Війську Запорозькому визнається звичай. Р.п. кваліфікують як злочин місіонерську діяльність старовірів, за що призначається смертна кара (ст. 16). Питання екон. розвитку Війська Запорозького розглянуті в ст. 5, 7, 10, 14, 15 Р.п. Було задоволено окремі висловлені в проекті пропозиції щодо фінансової системи Війська Запорозького: податкові кошти більше не повинні були передаватися до царської скарбниці. Мали бути скасовані всі податки, окрім податків із промислів. Скарбниця Війська Запорозького мала бути окремою від гетьманської. Запроваджувалися два військові (генеральні) підскарбії (див. Генеральний підскарбій), якими мали бути українець і росіянин (у проекті пропонувалося запровадити одного). Також Р.п. вимагали вести точний облік доходів і видатків, невикористані рештки коштів могли використовуватися лише за рішенням царського уряду. Р.п. вказують на те, що цей порядок є тимчасовим — до точного з’ясування обсягів доходів і видатків (ст. 7). Пропозиції «Статей Д.Апостола» щодо звільнення духовенства і козацтва від
податків, щорічного перепризначення полкових підскарбіїв, скасування відкупу податків у Р.п. не розглянуті. Згідно зі ст. 10 Р.п. мало бути проведено ревізію та опис рангових маєтностей, що стало основою для Генерального слідства про маєтності 1729. На пропозицію «Статей Д.Апостола» індукту (збір з імпортних товарів) було зменшено, але вона постарому мала віддаватися на відкуп приватним особам і відтепер прибутки від неї мали передаватися до царської скарбниці (ст. 13). Відповідно до проекту Р.п. проголосили вільний в’їзд для іноз. купців у мирний час та заборону на проживання у Війську Запорозькому купців-євреїв, але всупереч проекту купцям із Війська Запорозького було дозволено виїзд лише до прикордонних зарубіжних міст; окрім того, згідно з Р.п. купцям-євреям було дозволено лише гуртовий продаж товарів, заборонено ввіз рос. монети, вивіз грошей та дорогоцінних металів, проживання у Війську Запорозькому (ст. 14). У відповідь на пропозицію проекту заборонити всім нерезидентам Війська Запорозького купівлю в ньому землі Р.п. проголосили вільну купівлю-продаж землі для українців і росіян в Рос. імперії, але заборонили переведення селян із Росії у Військо Запорозьке і навпаки (ст. 15). Військо Запорозьке й надалі зобов’язувалося здійснювати натуральне забезпечення розквартированих у ньому рос. військ (ст. 5; «Статті Д.Апостола» пропонували їх повністю або частково вивести до Росії). Військ. питанням у Р.п. було присвячено ст. 4 і 6. Зокрема, згідно з пропозиціями «Статей Д.Апостола» було відновлено охотницьке військо — дозволено мати 3 полки по 500 осіб (ст. 6), м. Короп із повітом (сотнею) було затверджене кормовою і фінансовою базою артилерії (ст. 4). Окрім того, Р.п. підтвердили, що артилерією мав завідувати генеральний обозний, а звіти про стан артилерії мали щорічно подаватися до Колегії закордонних справ (ст. 4). У ст. 12 та 18 Р.п. було регламентовано окремі станові питання козацтва і духовенства. Поло-
ження про збереження станових прав за вдовами й неповнолітніми сиротами козаків Р.п. проігнорували, а пропозицію щодо звільнення від фінансового покарання тих, хто оселяє в себе біглих рос. селян, відкинули, проголосивши й надалі стягнення відповідних («пожилих») компенсацій (ст. 12). За пропозицією, висловленою в додаткових статтях Д.Апостола, Р.п. заборонили монастирям і духовенству набувати нові землі, а дари Церкві й монастирям дозволено було робити лише грошима (ст. 18). Р.п. проігнорували низку пропозицій, висловлених здебільшого в додаткових статтях Д.Апостола від 18 березня 1728, зокрема щодо: відновлення Київ. митрополії; неприйняття царем доносів на гетьмана; дозволу на повернення запороз. козацтва в межі Рос. імперії; виведення рос. гарнізонів із тих міст у Війську Запорозькому, де їх не було раніше (вірогідно — до 1708), невтручання рос. комендантів у справи місц. населення; оплати транспортних («підводних») послуг, що надаються царським представникам, які подорожують у Війську Запорозькому; використання козац. підрозділів у походах лише з військ. метою, їх утримання на рівні рос. солдатських полків, заборони реквізиції в них коней; перевірки суд. справ, вирішених Малорос. колегією, на предмет законності рішень; збереження «Малоросійського двору» в Москві; повернення важливих документів з архіву Війська Запорозького, взятих у справі П.Полуботка; припинення насильного поширення вівчарства за царською ініціативою та ін. Р.п. ліквідували низку негативних для розвитку Війська Запорозького змін, запроваджених протягом 1722—27 і пов’язаних із правлінням Малорос. колегії. Це об’єктивно сприяло активізації політ. процесів і відновленню політ. й екон. автономії Війська Запорозького, екон. пожвавленню, зменшенню податкового навантаження на населення. Водночас Р.п. зменшили позитивний потенціал низки царських указів щодо реформ у Війську Запорозькому, виданих 1727. Незва-
243 РІШИТЕЛЬНІ
244 РОБЕР
жаючи на смерть Д.Апостола 1734, Р.п. до 1760-х рр. залишилися основоположним документом, який регламентував політ., соціальний, правовий та екон. розвиток Війська Запорозького. Дж.: Полное собрание законов Российской империи: Собрание первое, т. 8. СПб., 1830; Маркевич Н. История Малороссии, т. 3. М., 1842; Судиенко М. Материалы для отечественной истории, т. 1. К., 1853; Слабченко М. Протокол отпускных писем за гетмана Апостола 1728 года. Одесса, 1913; Решение, учиненное по Его Императорского Величества указу… [копія.] Центральний державний історичний архів України м. Києва, ф. 51, оп. 2, спр. 47. Літ.: Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII—XVIII віках. Варшава, 1934 (Праці Українського наукового інституту, т. 19); Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. Авгсбург, 1948; Герасименко Н.О. Данило Апостол — гетьман Лівобережної України (1727— 1734 рр.). «УІЖ», 1992, № 3; Горобець В.М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. Там само, 1993, № 2—3; Коструба Т. Гетьман Данило Апостол (1727—1734). «Літопис “Червоної калини”», 1993, № 10—12; Полонська-Василенко Н. Гетьманство Данила Апостола. «Наука і суспільство», 1995, № 3/4; Ковальчук О. Постать гетьмана Д. Апостола в світлі різних історичних підходів. «Сіверянський літопис», 1996, № 2/3; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVII—ХVIII ст. К., 1997; Мироненко О.М. Вітчизняний конституціоналізм від І. Мазепи до К. Розумовського (1687—1764). «Вісник Академії правових наук України», 2000, № 1. О.В. Кресін.
Автор праць: «Нарис філософії мистецтва» (1836), «Слов’яни в Туреччині» (1844), «Два панславізми» (Париж—Лейпциг, 1847), «Слов’янський світ, його минуле, сучасний стан і майбутнє» (т. 1—2, Париж, 1852; італ. пер. — Марсель, 1858). Літ.: Balzak H. De Oeuvres completes, t. 26. Paris, 1976. Я.Д. Ісаєвич. «РОБЕРТ І ТОМАС ЕЛЬВОРТІ» — див. «Ельворті Роберт і Томас».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ 1728» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
