РІХТЕР Святослав Теофілович (20(07).03.1915—01.08.1997) — піаніст. Один із найвидатніших митців 20 ст. Нар. арт. СРСР (1961). Герой Соц. Праці (1975). Почесний д-р Страсбурзького ун-ту (1977). Н. в м. Житомир у сім’ї піаніста та органіста Теофіла Даниловича та Анни Павлівни (у дівоцтві — Москальова, дворянка; грала на фортепіано, ма-
лювала, любила театр) Ріхтерів. Невдовзі Р. із батьками переїхав до Одеси. Культ. аура Одеси мала велике значення для формування світогляду Р. 1926—31 навч. в Одес. нім. школі № 38. У колі його інтересів домінували література, музика, театр, живопис. Р. ніколи не вчився в муз. школі, від 3-х років грати на фортепіано його вчила мати, далі недовго (бл. 10-ти занять) — батько. Епізодично з ним займалися друзі та учні батька: піаністка К.Затурянська, колиш. учениця В.Аттла, арфістка за фахом, заняття з якою зродили його інтерес до цього інструмента (згодом у концертах із Н.Дорліак Р. грав не лише на фортепіано, але й на органі та арфі). У 8—9-річному віці Р. почав самостійно займатися музикою, вивчив 1-й ноктюрн Ф.-Ф.Шопена, читав з листа оперні клавіри («Тангейзер», «Лоенгрін» Р.Вагнера). У 16 років зіграв концерт Р.Шумана. 1934 дав перший сольний концерт, у програмі якого були твори Ф.-Ф.Шопена. За рекомендацією батька Р. відвідував окремі лекції в Одес. консерваторії, зокрема з історії музики професора історії і філософії Б.Тюмеєва, в домі якого відбувалися муз. четверги за участю Ріхтерів. У 7—8 років Р. почав компонувати. Серед його ранніх опусів — фортепіанні програмні п’єски, вальси, фокстроти. Найперші — «Вечір у горах», «Ранкові пташки», «Сон» — записані рукою батька. Згодом писав більш крупні форми для фортепіано — прелюдії, сонати, а також романси, опери. Власну Прелюдію до-мінор грав на вступних іспитах до Моск. консерваторії. Від дитинства блискуче читав із листа, мав феноменальну пам’ять. Завдяки цьому його професійна кар’єра розпочалася дуже рано. У 9 років він уже працював концертмейстером гуртка любителів оперного мист-ва при клубі моряків Одеси. Дуже любив оперну творчість, особливо Р.Вагнера («Тангейзер», «Лоенгрін», «Валькірія»), Дж.Верді («Аїда», «Ріголетто»), М.Мусоргського («Борис Годунов»), М.Римського-Корсакова («Снігуронька», «Золотий півник»), мріяв поставити в театрі
«Євгенія Онєгіна» П.Чайковського. Його кумирами були також композитори: Ф.-Ф.Шопен, К.Дебюссі, Й.Гайдн, Ф.Шуберт, Ф.Ліст, Б.Барток, П.Хіндеміт, С.Прокоф’єв, Д.Шостакович. Від 1930 — акомпаніатор Одес. філармонії, 1933—37 — концертмейстер балету в оперному театрі. Працюючи над виставами, не лише ретельно вивчав клавіри, але і знайомився з оформленням, роботою режисера, диригента, брав безпосередню участь у постановках (грав сольні варіації в «Раймонді» О.Глазунова тощо). Мріяв про диригентуру, до якої мав виняткові здібності. Згодом як диригент виконав Концерт-симфонію для віолончелі С.Прокоф’єва (1952, першовиконання, соліст М.Ростропович). В Одесі співпрацював із С.Василенком над прем’єрою його балету «Цигани» (за О.Пушкіним, 1937). Дружив з В.Фемеліді, працював над його балетом «Карманьола» (1930), що був у репертуарі театру. Переломним моментом у житті Р. стали концерти й майстер-клас в Одесі Г.Нейгауза. 1937—44 (із перервами) Р. — студент Моск. консерваторії в класі Г.Нейгауза, який визнав геніальність свого учня ще задовго до його світ. слави. Усе життя своїми вчителями Р. вважав батька, Р.Вагнера і Г.Нейгауза. 1945 Р. став лауреатом Всесоюзного конкурсу піаністів. У серед. 1940-х рр. Р. одружився з камерною співачкою Н.Дорліак, з якою створив мистецький ансамбль Дорліак-Ріхтер, репертуар якого склали твори Й.-С.Баха, В.-А.Моцарта, Ф.-Ф.Шуберта, Р.Шумана, Ф.Ліста, К.Дебюссі, М.Равеля, М.Глинки, М.Мусоргського, П.Чайковського, С.Рахманінова, С.Прокоф’єва та ін. Партнерами Р. були такі видатні музиканти, як: співаки Г.Писаренко, П.Пірс, Д.Фішер-Діскау, П.Шраєр; інструменталісти Д.Ойстрах, О.Каган, Д.Шафран, М.Ростропович; найвідоміші оркестри світу (диригенти Г.Караян, Ю.Орманді, Ш.Мюнш, Є.Мравінський та ін.), квартет ім. Бетховена та ін. Піанізм Р. вирізняли інтелектуальна напруга, глибинне відчуття авторського стилю, філософічність, яскрава образність, вольовий імпульс та закоханість у
звук, тонка градація темброводинамічної палітри. Досконалість його техніки не знала меж. Від 1940 активно концертував у СРСР, від 1950 — у соціаліст. країнах, від 1960 — у багатьох країнах світу, включно зі США. Автор фортепіанних п’єс: прелюдій, вальсів, романсів на вірші О.Блока та ін., опери-казки «Даремне визволення», опери «Бела» за М.Лермонтовим. У приміщенні Худож. музею ім. О.Пушкіна (Москва) Р. із директором музею І.Антоновою щороку (від 1981) організовував «Декабрьские вечера» — творчі зустрічі з видатними виконавцями світу. Відомий франц. реж. Б.Монсенжон (його фільми «Голос душі» (про Д.Фішер-Діскау) та «Давид Ойстрах, народний артист» дуже подобалися Р.) зняв фільм «Загадка Ріхтера» (ін. переклад — «Таємниця Ріхтера»), для якого піаніст, незадовго до смерті, вперше дав розгорнуте телеінтерв’ю. Фільм було показано по телебаченню в багатьох країнах світу, а також демонструється в меморіальній квартирі Р., що стала філією Музею ім. О.Пушкіна. Лауреат Держ. премії СРСР (1950), Ленінської премії (1961). П. у м. Москва. Від 2004 в Києві відбувається міжнар. муз. фестиваль «Ріхтер Фест», організований силами Мін-ва к-ри і мист-в України та Нац. муз. академії України за сприяння посольств Росії та Німеччини в Україні. Літ.: Мильштейн Я. Святослав Рихтер. «Советская музыка», 1948, № 10; Його ж. Святослав Рихтер. «Музыкальная жизнь», 1960, № 13; Дельсон В. Святослав Рихтер. М., 1961; Рабинович Д. Портреты пианистов. М., 1962; Нейгауз Г. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям. М., 1975; Мильштейн Я. Великий артист современности. «Советская музыка», 1977, № 2; Максименко В. Семья С.Т. Рихтера и Одесса. Одесса, 2001; Смирнов В. Теофил и Святослав Рихтеры. В кн.: Реквием 20 века, ч. 1. Одесса, 2001. А.К. Терещенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІХТЕР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
