РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ — адм.-тер. одиниця у складі України. Утворена Указом Президії ВР СРСР 4 грудня 1939. Розташов. в пн.-зх. частині країни. Межує на пн. з Республікою Білорусь, на зх. — із Львівською областю та Волинською областю, на сх. — із Житомирською областю, на пд. сх. — із Хмельницькою областю, на пд. — із Тернопільською областю. Територія 20,1 тис. км2 (3,3 % від території України). Станом на 2009 чисельність населення — 1151 тис. осіб (міське — 47 %). Центр — м. Рівне. В області — 16 районів, 11 міст,
213 РІВНЕНСЬКА
214 РІВНЕНСЬКА
16 с-щ міськ. типу, 338 сільс. рад, 1004 сільс. населені пункти. За нац. складом переважають українці (90 %), росіян — бл. 5 %, серед ін. національностей виділяються білоруси. Статус істор. населених місць мають міста Рівне, Дубно, Дубровиця, Корець, Острог, Радивилів, с-ща міськ. типу Березне, Володимирець, Гоща, Клевань, Мізоч, Млинів, Степань. За характером рельєфу Р.о. поділяють на дві частини: північну — знижену, яка лежить у межах Поліської низовини, та південну — підвищену, що займає пн. окраїну Волин. височини. Близько третини території області вкрито лісами. Осн. корисні копалини — торф (за його запасами область займає перше місце в Україні), граніти, каоліни, базальти. Клімат помірно континентальний, із вологим і теплим літом та м’якою зимою. На території області — 170 річок, що належать до басейну Дніпра. Головні — Прип’ять, Горинь, Ствига. У поліській частині багато озер, найбільші з яких — Нобель та Біле. Територія сучасної області була заселена з часів пізнього палеоліту. В 6—7 ст. тут проживали племена дулібів. У 10—12 ст. входила до складу Київської Русі, а в 13—14 ст. — до Галицько-Волинського князівства. Із 2-ї пол. 14 ст. — у складі Великого князівства Литовського. За Люблінською унією 1569 територія відійшла до Польщі. Населення брало участь у Наливайка повстанні 1594—1596, козацько-сел. повстаннях 1-ї пол. 17 ст. У 16 ст. одним із значних міст стала Пересопниця. Тут 1561 було завершено роботу над Пересопницьким Євангелієм. Пам’ятка становить переклад Євангелія давньою укр. мовою. Сьогодні на цій нац. святині, поряд із Конституцією України, присягають під час вступу на посаду Президенти України. Під час нац. революції серед. 17 ст. тут проходила Берестецька битва 1651. Після приєднання Правобережної України до Росії 1793 було утворено Ровенський і Острозький повіти, що увійшли до складу Волинського намісництва, а 1797 — до складу новоствореної Волинської губернії. За
Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 територія Рівненщини відійшла до Польщі. Із 1939 — у складі УРСР, налічувала 5 повітів (Ровенський, Дубнівський, Здолбунівський, Костопільський та Сарненський). Згідно з Указом Президії ВР УРСР від 1 січня 1940 до складу Р.о. увійшли 30 районів. 21 січня 1959 ліквідовано 11 районів. Із 30 грудня 1962 область поділялася на 7 великих районів, 4 січня 1965 додатково створено 5 районів, усього у складі Р.о. — 12 районів. 8 грудня 1966 відновлено 3 райони, область складалася з 15-ти районів. 22 вересня 1995 утворений Демидівський р-н. 11 червня 1991 з урахуванням правил укр. правопису уточнена назва обл. центру — Рівне (Постанова ВР України від 11 червня 1991 № 1183-ХII). Під час Другої світової війни на окупованій Німеччиною території області (червень 1941 — березень 1944) розгорнувся рух Опору, представлений як загонами Української повстанської армії, так і рад. партизанами. Втягнення в боротьбу між ними місц. поляків призвело до численних трагедій, підпалів сіл тощо. Територія області звільнена в ході Рівненсько-Луцької наступальної операції 1944. Р.о. належить до найменш урбанізованих областей України. Економіка характеризується поєднанням традиційних галузей (харчова, легка, деревообробна), що базуються на місц. сировині, з новими галузями (машинобудівна, хімічна, електротехнічна) та багатогалузевим сільським господарством. В області функціонує велика кількість природоохоронних об’єктів. 1999 засновано Рівненський природний заповідник площею 47 тис. га — найбільший болотний заповідник країни. В області народилися: письменник У.Самчук, перший Президент України Л.Кравчук, літературознавець, політ. діяч М.Жулинський. Осн. істор. пам’ятки: СвятоУспенська церква (1756, Рівне), Свято-Воскресенський собор (1895, Рівне), Свято-Михайлівська церква (1639, Гоща), Дер-
манський Свято-Троїцький монастир (1499, с. Дермань Друга Здолбунівського р-ну), замок (16 ст., Дубно), костьол монастиря бернардинців (17 ст., Дубно), Луцькі ворота (15—16 ст., Дубно), замок (1475, с. Клевань Рівненського р-ну), комплекс жін. Корецького Свято-Троїцького монастиря (1620, Корець), Свято-Троїцький монастир-фортеця (15—17 ст., с. Межиріч Острозького р-ну), палац (14—19 ст., Острог), музей історії книги та друкарства (Острог), історико-культ. заповідник «Козацькі могили» (1967, с. Пляшева Радивилівського р-ну), Свято-Михайлівська церква (1650, с. Пляшева Радивилівського р-ну). Літ.: Витте Е. Древнейшие города Волыни. Почаев, 1912; Кугукало І.А. Ровенська область. К., 1959; ІМіС УРСР: Ровенська область. К., 1973; Павлова Т.М. Документи і матеріали з історії міста Ровно: 1283— 1983 рр. «Архіви України», 1983, № 5; Сербін Г.П. Ровенщина. К., 1983; Андрухов П. Волинська земля: Хроніка— джерела—постаті. Жовква, 1992; Історико-культурна спадщина Рівненщини. Рівне, 1993; Рівненщина репресована, депортована, мордована 1939— 1941. Рівне, 1997; Панасенко О.А. Рівненщина: Сторінки минулого: Науково-популярний навчальний посібник. Рівне, 2001; Скарбниця історичної пам’яті Рівненщини: Збірник статей та документів. Рівне, 2004; Рівненщина: Подорож у глибинку: Нариси, бувальщини, легенди. Рівне, 2008; Етнокультура Рівненського Полісся. Рівне, 2009; Кучинко М.М. Історія населення Західної Волині, Холмщини та Підляшшя в Х—ХIV століттях. Луцьк, 2009; Рівненщина — наша спільна батьківщина: Національні меншини, їх роль у становленні та розвитку краю (до 70-річчя утворення Рівненської області). Рівне, 2009. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
