РИКОВ Олексій Іванович (25(13). 02.1881—15.03.1938) — парт. і держ. діяч. Н. в м. Саратов (нині місто в РФ) у сім’ї селянина. 1892 вступив до 1-ї Саратовської класичної г-зії, де розпочав революц. діяльність під впливом есерів. 1900 вступив на юрид. ф-т Казанського ун-ту. Увійшов до складу місц. к-ту Російської соціал-демократичної робітничої партії. За революц. діяльність висланий до Саратова під нагляд поліції. 1902 перейшов на нелегальне становище, вів парт. роботу в Саратові, Казані, Ярославлі, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі (нині всі міста в РФ). Не раз був заарештований. 1910—11 — на еміграції у Франції. Після повернення заарештований, звільнений під час Лютневої революції 1917. Від травня 1917 — заст. голови Моск. ради робітн. депутатів. Із вересня 1917 — член президії Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів. 8—15 листопада (26 жовтня — 2 листопада) 1917 — нарком внутр. справ у першому рад. уряді В.Леніна. 10 листопада (28 жовтня) 1917 підписав постанову про створення міліції. Як прихильник коаліційного уряду за участю лівих політ. сил Росії 17 (4) листопада вийшов зі складу уряду та ЦК РСДРП(б), але 29 (16) листопада 1917 відкликав заяву про вихід із ЦК. 1918
виступив проти запровадження «червоного терору». У квітні 1918 — травні 1921 — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ), у травні 1921 — лютому 1923 — заст. голови РНК РСФРР. Від 3 квітня 1922 — член політбюро ЦК РКП(б), 6 липня 1923 призначений головою ВРНГ СРСР та заст. голови РНК СРСР. Координував діяльність уряду СРСР в умовах хвороби В.Леніна. 2 квітня 1924 призначений головою РНК СРСР. Одночасно у лютому 1924 — травні 1929 — голова РНК РСФРР, від січня 1926 — голова Ради праці та оборони СРСР. Підтримував гарні людські та ділові стосунки з головою РНК УСРР В.Чубарем. Займав обережну позицію щодо перерозподілу видатків бюджетів СРСР, УСРР на користь України. Підтримав збільшення інвестицій в економіку України з початком індустріалізації в СРСР. Був прихильником Й.Сталіна у внутрішньопарт. боротьбі з Л.Троцьким, Г.Зінов’євим, Л.Камєнєвим. 1928—29 виступив проти форсування темпів індустріалізації, застосування «надзвичайних» адм. заходів у сільс. госп-ві під час хлібозаготівель. За це Й.Сталін та його прихильники на пленумі ЦК та Центр. контрольної комісії ВКП(б) звинуватили Р. в тому, що він був, разом із М.Бухаріним та М.Томським, лідером т. зв. правого ухилу у ВКП(б). Підписав постанову ЦВК та РНК СРСР від 1 лютого 1930 щодо масових заходів із розкуркулення на селі. 19 грудня 1930 знятий із посади голови РНК СРСР, 21 грудня 1930 виведений зі складу політбюро ЦК ВКП(б). Від 30 січня 1931 — нарком пошти та телеграфу СРСР (із січня 1932 — наркомат зв’язку). 26 вересня 1936 знятий із цієї посади. На пленумі ЦК ВКП(б) (лютий— березень 1937) звинувачений у зв’язках із троцькістами та «правими терористами», виключений із лав ВКП(б), 27 лютого 1937 заарештований. 13 березня 1938 Військ. колегією Верховного суду СРСР засуджений до смерті. Страчений на полігоні «Комунарка» біля Москви. Реабілітований 1988. На честь Р. місто Єнакієве отримало назву Риково (1928—35,
197 РИКОВ
О.І. Риков.
198 РИЛЄЄВ
1941—43), кілька років ім’я Р. носили чотири вулиці в Москві. Літ.: Сенин А.С. Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989; Шелестов Д. Время Алексея Рыкова. М., 1990; А.И. Рыков: Страницы жизни. М., 1993; Политические деятели России 1917: Биографический словарь. М., 1993; Чернев А.Д. 229 кремлевских вождей: Политбюро, Оргбюро, Секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах и цифрах: Справочник. М., 1996; Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник. М., 2005. В.Ю. Васильєв.
К.Ф. Рилєєв.
М.Т. Рильський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РИКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
