РЄПНІН Микола Григорович (до 12 липня 1801 — Волконський; 28.01.1778—07.01.1845) — військ. і держ. діяч в Лівобережній Україні 1-ї пол. 19 ст., генерал від кавалерії (1828), князь. Батько княжни В.Рєпніної. Н. в рос. князівській родині Волконських. Відомий декабрист кн. С.Волконський — його молодший брат. Носив прізвище діда по материнській лінії, кн. М.В.Рєпніна (1734— 1801). Освіту отримав у Сухопутному шляхетському корпусі, найкращому на той час військ. навч. закладі. Учасник Війни 1812, віце-король Саксонії 1813—14, малорос. військ. губернатор 1816— 34. Одружений з онукою останнього укр. гетьмана К.Розумовського Варварою, яка успадковувала родові маєтки в Полтавській губернії, Чернігівській губернії, Нижегородській і Костромській губерніях із 16 тис. душ кріпаків. Серед них — мальовниче м-ко Яготин із дідовим палацом. Його донька княжна В.Рєпніна — близька подруга Т.Шевченка. Збагачений участю в європ. політиці, нім. досвідом урядування, приступив до виконання обов’язків вищого держ. посадовця Рос. імперії в одній із найрозвинутіших її частин — Малоросії. Р. був зобов’язаний своїм новим призначенням тим вихідцям з України, які обіймали вищі урядові посади в Санкт-Петербурзі і для яких не залишилися непоміченими його адм. здібності, виважені управлінські рішення в Саксонії, а також поєднанню через шлюб із укр. гетьман. родом. Один із них, граф О.Завадовський, зауважив, що бажав шанувати його стільки ж у Малоросії, скільки і в Саксонії. Урядування в Полтав. і Черніг. губерніях Р. почав із перевірки чиновників, котрі мали одне й те саме прізвище, щоб ліквідувати протекцію. Зрозумівши, що Малоросію важко зміряти як саксонськими, так і рос., мірками,
М.Г. Рєпнін-Волконський. Портрет роботи художника В. Боровиковського. 1790-ті рр. Оригінал зберігається у Київському національному музеї російського мистецтва (м. Київ).
постійно ревізував держ. установи, аби ті функціонували за призначенням. У порівнянні із саксонцями українці не поспішали залагоджувати держ. справи і мали своєрідне розуміння законності та держ. інтересів. Місц. дворяни постійно підтримували якнайтісніший контакт із вищими урядовцями укр. походження в столиці, до яких раз по раз зверталися за допомогою у відстоюванні власних прав і привілеїв. У соціальній структурі Малоросії разючу відмінність становив численний козац. стан. Аби подолати локальний спротив, можливість тиснути на нього, використовуючи петерб. зв’язки, Р. почав зосереджувати всю повноту влади у своїх руках, зокрема, 1817 не схвалив полтав. губернським предводителем дворянства Д.Трощинського, під час виборів якого було порушено процедуру голосування. Зміцнення авторитету рос. влади розпочав із підтримки клопотання полтав. дворянства в намаганнях зрівняти малорос. ранги із дворянськими чинами, незважаючи на негативне ставлення Правительствуючого Сенату і МВС Рос. імперії. Невизнання урядом у повному обсязі дворянських прав сприяло консолідації малорос. шляхти, яка вважала, що має такі ж права на дворянство, а звідси — і на чини, як і великоросійський стан. Вона потребувала власного істор. минулого, в якому б відобразила-
ся героїчна історія козацтва українського, Гетьманщини, яка несправедливо зневажалася центром. Аби зрозуміти підґрунтя таких домагань, Р. зацікавився історією України і сприяв правителю власної канцелярії, Д.Бантиш-Каменському, в її написанні. Вважається, що він був автором розділу «Истории Малой России», присвяченого Берестецькій битві 1651. Як гол. правитель краю Р. зважав на настрої еліти, співчутливо поставився до пошуку її істор. коренів, не перешкоджав в оволодінні істор. спадщиною, виявляючи політ. коректність та спрямовуючи її в корисне для Рос. імперії річище. Аби тісніше привернути дворянство на бік Рос. імперії, Р. висунув ідею заснування в Полтаві кадетського корпусу — середнього навч. закладу для дворянських дітей, де вони здобували б освіту, без якої не можна було сподіватися на нові чини і просування по службі, засвоювали рос. к-ру. На його переконання, освічені дворяни докладатимуть більше зусиль до розбудови Рос. імперії. За його клопотанням у Полтаві 1818 було відкрито Інститут шляхетних дівчат, яким опікувалася дружина князя. Цей заклад давав середній рівень освіти «женскому юношеству» та був шостим у Рос. імперії і першим у Лівобереж. Україні. Вирішуючи проблему козац. малоземелля та зміцнення пд. пограниччя, Р. разом із новорос. та бессарабським генерал-губернатором М.Воронцовим зайнявся переселенням козаків у пд. губернії, що викликало непорозуміння із центром. Міністр фінансів Рос. імперії О.Гур’єв заперечував право козаків переселяючись продавати свої землі, тоді як Р. вбачав у цьому порушення «природних прав півмільйонного народу Малоросії». Для обґрунтування своєї позиції звернувся до історії виникнення козацтва. За його проханням та безпосередньою участю була підготовлена «Краткая записка о малороссийских казаках», в якій було доведено їхнє право на земельну власність. Аби довести відданість козаків династії Романових, організував 8 козац. полків на придушення польського повстання 1830—1831. Через кілька років запропонував рос. імп. Миколі I власну програ-
му козац. устрою. Він відмовився від використання козаків як військ. сили для імперії, а переключився на переведення їх у стан вільних селян-господарів. Згідно зі статутом, схваленим 1834, гол. нагляд і опікування козаками ввірялися Гол. госп. конторі — особливій держ. установі, діяльність якої гальмувала переведення козаків до сел. стану. У ставленні до селянства Р. поділяв наміри рос. імп. Олександра I щодо скасування кріпацтва, починаючи з Малоросії, де його корені не сягнули так глибоко, як у внутр. рос. губерніях. Після звільнення з посади малорос. військ. губернатора, а згодом — і від членства в Держ. раді Рос. імперії — розпочалося переслідування Р. Виконуючим обов’язки черніг., полтав. і харків. генералгубернатора було призначено графа О.Строганова, зятя міністра внутр. справ Рос. імперії В.Кочубея, котрий виявив значні нестачі держ. коштів при спорудженні будівлі Полтав. ін-ту шляхетних дівчат. Урядове опікунство звинуватило Р. в казнокрадстві, коли він, як військ. губернатор, очолював буд. комісію. Розслідування констатувало відсутність звітних документів і встановило перевищення владних повноважень, бо за усним розпорядженням Р. із приказу громад. опіки було взято на потреби буд-ва 200 тис. рублів. Це дало привід рос. імп. Миколі I звільнити Р. з посади військ. губернатора, адже його позиція у відстоюванні особливостей Малоросії, відмінностей її соціальної структури не влаштовувала імператора, якого все більше захоплювала ідея централізованої д-ви з обмеженням самостійності її регіонів. П. у м-ку Яготин, похований у склепі Свято-Успенської церкви Густинського Свято-Троїцького монастиря.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Рєпнін Микола Григорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
