РАЙХСКОМІСАРІАТ УКРАЇНА (Reichskommissariat Ukraine) — адм.-тер. одиниця нім. цивільного управління, яка існувала в роки Другої світової війни на частині території сучасної України і пд. областей Білорусі. Р.У. утворено за наказом А.Гітлера 20 серпня 1941. Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента Сх. Пруссії Е.Коха, а центром Р.У. визначив м. Рівне. Підпорядковувався Р.У. Міністерству окупованих східних територій у Берліні (Німеччина) на чолі з райхсміністром А.Розенбергом. В адм. статусі Р.У. існував з 20 серпня 1941 по 15 листопада 1944, як територіальна одиниця — із 1 вересня 1941 до кінця квітня 1944. Протягом року, з 1 вересня 1941 по 1 вересня 1942, військ. управлінням до Р.У. поетапно було передано територію колишніх Волинської області, Дніпропетровської області, Житомирської області, Запорізької області, Кам’янець-Подільської області (нині Хмельницька область), Київської області, Кіровоградської області, Полтавської області, Ровенської області (нині Рівненська область); майже всю Миколаївську область без 3-х зх. районів; 6 пн. районів Тернопільської області; пн.-сх. райони Вінницької області та Одеської області; а також пд. райони 4-х білорус. областей — Брестської, Пінської (1954 включена до Брестської), Поліської (1954 включена до Гомельської) і Гомельської. Цю територію було поділено на ген. округи (Generalbezirke), неофіц. назва — «генералкомісаріати», округи (Gebiete), неофіц.
назва — «гебітскомісаріати», та райони, причому рад. поділ на райони було збережено. Максимальних своїх розмірів Р.У. досяг 1 вересня 1942 і перебував у цих межах до 1 вересня 1943, до початку об’яви евакуації нім. цивільних установ із лівобереж. частини України. У цей період Р.У. займав площу 339 275,83 км2, на якій на 1 січня 1943 проживало більш ніж 16,9 млн людей. Р.У. мав 6 ген. округ — Волині та Поділля, Житомирську, Київську, Дніпропетровську, Миколаївську та Криму (частина Таврії), які на 1 січня 1943 ділилися на 114 округ, котрі налічували разом 433 райони. Попередньо Р.У. мав складатися з 14-ти ген. округ і охоплювати етнічні землі України, які не відійшли до Ген. Губернії (див. Генеральна губернія) і Румунії, та пд. і пд.-зх. області Росії. Крім названих 6-ти фактично створених ген. округ, планувалося утворити ще Воронезьку, Ростовську, Саратовську, Сталінградську, Харківську, Юзівську (Юзівка — нині Донецьк), Чернігівську ген. округи та Ген. округу Німців Поволжя. Адм. одиниці — ген. округу, округу і район — очолювали відповідно: ген. комісар (генералкомісар), окружний комісар (гебітскомісар), голова району. У великих містах, що прирівнювалися до округи (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ і Кривий Ріг), управління здійснював міськ. комісар (штадткомісар). Найнижчою ланкою в сільс. місцевості були сільс. громади, у містах без поділу на райони — міські громади, а в містах із поділом на райони — міські районні громади. Органами управління найнижчих ланок були відповідно сільс. управи на чолі зі старостою, міські управи на чолі з бургомістром та міські районні управи на чолі з головою. Представники нім. влади займали посади ген., окружних і міських комісарів. Місцеве, т. зв. допоміжне, управління починалося з районного рівня. У великих і малих містах органами місц. управління були міські управи, на чолі яких у містах із поділом на райони стояв голова, а у містах без поділу на райони —
бургомістр. У тому випадку, якщо місто або містечко було місцем перебування ген. комісара або окружного комісара, то посаду бургомістра займав представник нім. влади. Ген. округи очолювали наступні ген. комісари: Ген. округу Волині та Поділля — обергруппенфюрер СА Гайнріх Шьоне (Heinrich Schoene); Житомир. ген. округу — держ. президент м. Мюнстер Курт Клемм (Kurt Klemm), із 28 жовтня 1942 — заст. гауляйтера гау Райнпфальц, бригадефюрер СС Ернст-Людвіґ Лайзер (Ernst Ludwig Leyser); Київ. ген. округу — в. о. генералкомісара бригадефюрер СА Гельмут Квіцрау (Helmut Quitzrau), із 11 лютого 1942 — оберфюрер СА Вальдемар Магунія (Waldemar Magunia); Дніпроп. ген. округу — оберфюрер СС Клаус Зельцнер (Claus Selzner); Миколаїв. ген. округу — группенфюрер Націонал-соціалістичного авіакорпусу, оберстлейтенант резерву Евальд Опперман (Ewald Oppermann); Ген. округу Криму (частина Таврії) — колиш. гауляйтер Відня Альфред-Едуард Фрауенфельд (Alfred Eduard Frauenfeld). Формування території Р.У. пройшло наступні етапи: 20 серпня 1941 — утворення Р.У. і призначення Е.Коха райхскомісаром України; 1 вересня 1941 — передавалася територія, обмежена на сході кордоном, що пролягав по лінії Могилів-Подільський на Дністрі — Бар — Летичів — Любар на Случі — по р. Случ до впадіння її в Горинь — по р. Горинь до впадіння її в Прип’ять — Сенкевичі (20 км північніше Давид-Городка), включаючи населені пункти на вказаних річках; на півдні обмежена Дністром; на заході — кордоном із Ген. Губернією; на півночі — кордоном між Р.У. та Райхскомісаріатом Остланду, який пролягав на північ від лінії Лунінець — Пінськ — Кобрин — Брест (наказ А.Гітлера від 20 серпня 1941). Включено до Ген. округи Волині та Поділля (до грудня 1941 — Ген. округа Волині); 20 жовтня 1941 — передавалася територія від Бара по р. Рів до її впадіння в Пд. Буг — по р. Пд. Буг до Первомайська —
Новоукраїнка — Новомиргород — Сміла — Черкаси (за виключенням цих населених пунктів та залізничної гілки Первомайськ—Черкаси) — по р. Дніпро до Речиці — залізнична гілка Речиця—Лунінець до теперішнього східного кордону Райхскомісаріату Україна (включаючи Київ, Речицю, мости через Дніпро та залізничну гілку Речиця—Лунінець) (наказ А.Гітлера від 11 жовтня 1941). Включено до Житомир., Київ., Миколаїв. генеральних округ; 15 листопада 1941 — передавалася територія на південний схід за існуючий кордон по лінії Первомайськ — Черкаси. Нова територія обмежена р. Пд. Буг від Первомайська до впадіння її в Чорне море — узбережжя Чорного моря до гирла Дніпра — по р. Дніпро до Черкас (включаючи населені пункти) — існуючий кордон Р.У. від Черкас до Первомайська (наказ А.Гітлера від 4 листопада 1941). Включено до Дніпроп., Миколаїв. генеральних округ; 1 вересня 1942 — передавалася територія: 1) до Київ. ген. округи: на схід від Дніпра частина колишніх Київської та Полтавської областей; 2) до Дніпроп. ген. округи: на схід від Дніпра частина колиш. Дніпроп. області та частина колиш. Запоріз. області, яка згідно з п. 3 не відходила до Ген. округи Криму (частина Таврії); 3) до Ген. округи Криму (частина Таврії): частина колиш. Миколаїв. області, що лежала південніше нижньої течії Дніпра, райони колиш. Запоріз. області — Нижні Сірогози, Веселе, Мелітополь, Нововасилівка, Приазовське та пд. райони (наказ А.Гітлера від 12 серпня 1942, наказ по Р.У. від 20 серпня 1942). Включено до Київ., Дніпроп. генеральних округ та Ген. округи Криму (частина Таврії). Право визначати зовн. кордони Р.У. мав лише А.Гітлер. Протягом 1941—42 було урегульовано пн., зх., пд. та сх. кордони Р.У. Зх. кордон між Галичиною, яка увійшла до Ген. Губернії, і Р.У. пролягав по лінії Сокаль — Броди — Підволочиськ — р. Збруч (прит. Дністра) — р. Дністер. Кордоном між Р.У. і Ген. Губер-
нією по суходолу слугували кордони суміжних колиш. рад. районів. Прикордонними районами стали тодішні Ланівецький, Вишнівецький і Почаєвський райони Терноп. обл., які увійшли до Р.У. Пд. кордон Р.У., що межував із Румунією на ділянці між Дністром і Пд. Бугом, А.Гітлером було затверджено на початку листопада 1941. Він пролягав по лінії Хотин — р. Дністер — Василюти — р. Лядова (прит. Дністра) — Примазениця — Бар — р. Рів (прит. Пд. Бугу) — р. Пд. Буг. Межу пн. кордону Р.У. з Райхскомісаріатом Остланду після остаточного узгодження з А.Гітлером було оголошено райхсміністром А.Розенбергом у грудні 1941 поетапно двома наказами. У першому наказі від 4 грудня 1941 було визначено кордон між Р.У. і Райхскомісаріатом Остланду, що проходив по Брестській і частково Пінській областях, а лінію кордону, що перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колиш. Білорус. РСР, визначено в наступному наказі від 17 грудня 1941. На першій ділянці пн. кордон Р.У. перетинав Брестську обл. і заглиблювався на її територію до 30 км на пн. від залізничної гілки Брест—Пінськ—Гомель, а в районі міста Береза (нині місто Брестської обл., Білорусь) — майже до 65 км, а на другій ділянці перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колиш. Білорус. РСР приблизно в 10—20 км на пн. від залізничної гілки Брест— Пінськ—Гомель. Сх. кордоном Р.У. слугували межі сх. прикордонних районів тодішніх Київ., Полтав., Дніпроп. і Запоріз. областей. Остаточно сх. кордон сформувався тільки у вересні 1942 з останньою передачею військ. управлінням Р.У. частини укр. території. Політику, яка проводилася на території Р.У. нім. цивільним управлінням, коротко можна викласти кількома характерними цитатами із заяв райхскомісара України Е.Коха: «1. Німецький народ — це народ господарів; 2. Східні народи, як українці, так
і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; 3. Експлуатація Сходу є правом і обов’язком Німеччини; 4. Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї». Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, заг. ситуацію і відношення самих українців. У Р.У. було встановлено режим расового, політ. і поліцейського терору, екон. експлуатації не тільки трудових ресурсів цієї території, а і її природних багатств. Протягом 1941 — поч. 1942 було знищено все єврейс. населення, яке проживало в Р.У. У грудні 1941 заборонено діяльність представницького органу українців — Укр. нац. ради в Києві, 1942 — діяльність Академії наук, вищих навч. закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. Починаючи із січня 1942, потягнулися з Р.У. перші транспорти з примусовими робітниками (переважно молоддю), яких вивозили на роботу до Німеччини. На селі було збережено колгоспи, котрі лише змінили назви на «громадські господарства». У церк. питанні нім. адміністрація не бажала посилення ні Української автокефальної православної церкви, ні Укр. автономної правосл. церкви, граючи на антагонізмі між цими церквами. Як адм.-тер. одиниця Р.У. мав свій закритий кордон, свою валюту — карбованець, яка була в обігу лише на його території, свою банківську систему, представлену Центр. емісійним банком України і мережею госп. банків. Це відрізняло його від ін. утворених адм.-тер. одиниць нім. цивільного управління в окупованих країнах Європи і, у першу чергу, від Райхскомісаріату Остланду, адм.-тер. устрій і управління якого були досить схожими. Проте перелічені особливості Р.У. аж ніяк не свідчили про його автономію. Це були лише оз-
127 РАЙХСКОМІСАР
128 РАЙЦІ
наки відмінності однієї адм.-тер. одиниці від інших, штучно створених гітлерівцями на окупованій ними території Європи, яких об’єднувало головне — наявність нім. окупаційних структур. На території Р.У. це були нім. суди, Імперське поштове управління, Імперське управління залізниць, підрозділи Імперського уповноваженого з виконання чотирьохрічного плану і, головне, нім. цивільна адміністрація та поліційне управління. Із наближенням під ударами Червоної армії лінії фронту до кордонів Р.У. 1 вересня 1943 було оголошено про евакуацію німецьких цивільних установ із лівобереж. частини України, а 7 вересня евакуацію було оголошено вже в Києві. З цього часу територія Р.У. почала невпинно зменшуватися. У лютому 1944 за наказом А.Гітлера Р.У. передав до Генеральної округи Білорусії БрестЛитовську, Кобринську і Пінську округи, а наприкінці квітня 1944 — Любомльську та Ковельську округи, а також пн. райони Володимир-Волинської і Горохівської округ. Таким чином, вирівнювалася суміжна лінія двох німецьких груп армій «Центр» та «Південь», які діяли відповідно на території Ген. округи Білорусії та Р.У. Це, у свою чергу, вкінець ліквідувало Р.У. як територіальну одиницю. Як адм. одиниця Р.У. офіційно діяв до 15 листопада 1944. Від цього дня за наказом райхсміністра окупованих сх. територій А.Розенберга, виданим 28 жовтня 1944, припинялася діяльність усіх служб райхскомісара України. Літ.: Die Zivilverwaltung in den besetzten Ostgebieten (Braune Mappe), teil 2: Reichskommissariat Ukraine. Berlin— Neuk`lln, 1941; Dallin A. German Rule in Russia 1941—1945: A Study of Occupation Policies. New York, 1955 (нім. вид. — Dallin A. Deutsche Herrschaft in Russland 1941—1945: Eine Studie hber Besatzungspolitik. Dhsseldorf, 1958); Орловский С., Острович Р. Эрих Кох перед польским судом. М., 1961; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні 1941—1944 рр.: Збірник документів і матеріалів. К., 1963; Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж—НьюЙорк—Львів, 1993; Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України (1941—1944 рр.). «УІЖ»,
1997, № 3; Вєтров І. Економічна експансія Третього рейху в Україні 1941—1944 рр. К., 2000; Berkhoff K.C. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. Cambridge, 2004; Лисенко О., Нестеренко В. Окупаційний режим на Україні у 1941— 1943 рр.: Адміністративний аспект. В кн.: Архіви окупації 1941—1944. К., 2006; Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика в Рейхскомісаріаті «Україна» 1941—1944: У світлі німецьких документів. К., 2008; Себта Т.М. Адміністративно-територіальний устрій Райхскомісаріату Україна у термінах і назвах: Походження та сучасне бачення. В кн.: Збірник праць молодих вчених та аспірантів [Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України], т. 19, кн. 2, ч. 2. К., 2010. Т.М. Себта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАЙХСКОМІСАРІАТ УКРАЇНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
