РАДЗИВІЛЛІВСЬКИЙ ЛІТОПИС, Кенігсберзький літопис. Під цією назвою в науці відомі: 1) ілюмінований кодекс кінця 15 ст. (Б-ка РАН, 34.5.30), а та-
Прийом Я. Радзивіллом послів гетьмана Б. Хмельницького. Гравюра А. ван Вестерфельда. Середина 17 ст.
108 РАДЗИМІНСЬКИЙ
віленському воєводі, великому гетьману литовському Янушу Радзивіллу (п. 1655). Рукопис зберігався в б-ці князів Радзивіллів до 1671, коли по смерті двоюрідного брата Януша Богуслава Радзивілла (1669), намісника «князівської» Пруссії, він потрапив до б-ки прусського електора в Кенігсберзі (нині м. Калінінград, РФ; про що свідчить прикріплений екслібрис із датою). 1711 рос. цар Петро I, будучи проїздом у Кенігсберзі, відвідав королів. б-ку, де йому показували літопис. Цар розпорядився виготовити точну копію рукопису для власної б-ки, яку прислали через два роки, 1713 (у літературі її називають власне «Кенігсбергським літописом»). 1758 під час Семилітньої війни 1756—1763 оригінал Р.л. було вивезено в Санкт-Петербург, де він зберігається з тих пір. За петровською копією І.Таубергом та І.Барковим літопис було видано в С.-Петербурзі 1767, що робить Р.л. першим коли-небудь виданим давньорус. літописом. Вважається, що Радзивіллівський кодекс 15 ст. є копією древнього ілюмінованого рукопису. Втім усі судження про цей останній ґрунтуються виключно на гіпотезах про походження тексту літопису; 2) Радзивіллівський літопис. Тривалий час вважали, що літописний текст Радзивіллівського кодексу є лише одним зі списків так зв. Лаврентіївської групи, і через те використовували для підведення різночитань при виданні Лаврентіївського літопису. О.Шахматовим було запропоновано вважати Р.л. самостійною пам’яткою літописання. Підстави для цього були такі. Текст Р.л. через механічну втрату аркушів обривається на початку статті 1206 року, так само, як і текст Московсько-Академічного списку. Починаючи з 1138 року, аналогічний текст міститься також у Літописці Переяславля Суздальського (також — Літописець рус. царів), але тут він продовжується до 1214 року. О.Шахматов запропонував уважати, що всі три рукописи відображають єдиний втрачений звід, який закінчувався на статті 1214 року та був створений між 1216 та 1219
у Переяславлі Заліському (нині м. Переславль-Залєський Ярославської обл., РФ). Цей втрачений Переяславльський літопис і був ілюмінованим оригіналом для Радзивіллівського кодексу. Ін. гіпотезу запропонував Г.Прохоров, який вважав, що втрачений оригінал закінчувався на 1206 році та був створений у Владимирі на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ). Між тим, і Р.л., і Літописець Переяславля Суздальського несуть у собі сліди походження із Зх. Русі та були піддані однаковій лінгвістичній та змістовній правці не раніше 2-ї пол. 13 ст. Іконографічні паралелі між ілюстраціями Радзивіллівського кодексу (його оригіналу) та ілюмінованим списком Хроніки Георгія Амартола (див. Георгій Амартол; т. зв. Троїцький список, 13 ст.) галицько-волин. походження переконують, що обидва були виконані в єдиному скрипторії, який є підстави ототожнювати зі скрипторієм володимирського кн. Володимира Васильковича. Вид.: Библиотека Российская историческая, содержащая древние летописи..., ч. 1: Летопись Нестора с продолжателями по Кенигсбергскому списку до 1206 г. СПб., 1767; Радзивиловская, или Кенигсбергская, летопись, ч. 1: Фотомеханическое воспроизведение рукописи, ч. 2: Статьи о тексте и миниатюрах рукописи. СПб., 1902. [Общество любителей древней письменности, вып. 118]; Полное собрание русских летописей, т. 38. Л., 1989; Радзивиловская летопись, т. 1: Текст. Исследование. Описание миниатюр, т. 2: Факсимильное воспроизведение рукописи. СПб.—М., 1994. Літ.: Кондаков Н.П. Заметка о миниатюрах Кенигсбергского списка начальной летописи. В кн.: Радзивиловская, или Кенигсбергская, летопись, ч. 2: Статьи о тексте и миниатюрах рукописи. СПб., 1902; Шахматов А.А. Исследование о Радзивиловской, или Кенигсбергской, летописи. Там само; Сизов В.И. Миниатюры Кенигсбергской летописи (археологический этюд). В кн.: Известия Отделения русского языка и словесности, т. 10, кн. 1. СПб., 1905; Айналов Д.В. О некоторых сериях миниатюр Радзивиловской летописи. Там само, т. 13, кн. 2. СПб., 1908; Ганцов В.М. Особенности языка Радзивиловского (Кенигсбергского) списка летописи. Там само, т. 32. Л., 1927; Артамонов М.И. Миниатюры Кенигсбергского списка летописи. В кн.: Известия государственной Академии истории материальной культуры, т. 10, вып. 1. Л.,
1931; Арциховский А.В. Древнерусские миниатюры как исторический источник. М., 1944; Подобедова О.И. Миниатюры русских исторических рукописей: К истории русского лицевого летописания. М., 1965; Рыбаков Б.А. «Слово о полку Игореве» и его современники. М., 1971; Чернецов А.В. К изучению Радзивиловской летописи. В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы, т. 36. Л., 1981; Рыбаков Б.А. Из истории культуры древней Руси: Исследования и заметки. М., 1984; Лурье Я.С. О происхождении Радзивиловской летописи. В кн.: Вспомогательные исторические дисциплины, т. 18. Л., 1987; Прохоров Г.М. Радзивиловский список Владимирской летописи по 6714 (1205/6) год. В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы, т. 42. Л., 1989; Рыбаков Б.А. Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве». М., 1991; Милютенко Н.И. Владимирский великокняжеский свод 1205 года (Радзивиловская летопись). В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы, т. 49. СПб., 1996; Никитин А.Л. О Радзивиловской летописи. В кн.: Герменевтика древнерусской литературы, вып. 11. М., 2004; Толочко А.П. Пририсовки зверей в Радзивиловской летописи и происхождение рукописи. В кн.: Ruthenica, т. 4. К., 2005; Його ж. О времени создания Киевского свода «1200 г.». Там само, т. 5. К., 2006. О.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДЗИВІЛЛІВСЬКИЙ ЛІТОПИС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
