РАДА СІЧОВОЇ СТАРШИНИ, старшинська сходка — один з осн. інститутів самоуправління Запорозької Січі з фактичним статусом дорадчого органу при кошовому отаманові. На Р.с.с. покладалися завдання вирішення нагальних поточних чи таємних справ, підготовки до розгляду на заг. раді Січі найбільш важливих питань, а також розробки механізму реалізації вже прийнятих раніше постанов. Як правило, Р.с.с. проходила поблизу куреня кошового отамана і скликалася за його ініціативою. До участі в ній запрошували військ. старшину — кошового суддю, кошового писаря, кошового осавула, іноді — підосавула та обозного, а також — курінних отаманів та безурядову січову старшину («стариків»). Ухвали Р.с.с. справляли істотний вплив на позицію кошового отамана та на рішення заг. ради Запороз. Січі. Із плином часу значення Р.с.с. невпинно зростало. Особливо важливу роль Ради січової старшини відігравали в часи існування Нової Січі. Літ.: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1—2. К., 1990; Мицик Ю. та ін. Чортомлицька Січ (1652—1709 рр.). В кн.: Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва ХVI—ХIХ ст.). К.—Запоріжжя, 1998; Панашенко В.В. Нова Січ. Там само; Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини ХVII — ХVIII століть: Гетьманщина, Запорожжя, Слобожанщина, Правобережна Україна (спроба структурнофункціонального аналізу). К., 2000. В.М. Горобець.
РАДГОСПИ — державні с.-г. підпр-ва, які утворилися в СРСР на основі націоналізованої власності на землю, засоби виробництва та найманої робочої сили. Вирішальну роль в утворенні Р. відіграв Декрет про землю, ухвалений Другим Всеросійським з’їздом Рад 8 листопада (26 жовтня) 1917, а також Тимчасове положення про соціалізацію землі, прийняте Другим Всеукраїнським з’їздом Рад 19 березня 1918. Спочатку більшовицька влада дбала, аби Р. якомога швидше утверджувались як повноцінні госп. формування. Для цих потреб конфіскувалося майно і передавалися землі удільних, поміщицьких і церк. госп-в. Лише протягом 1918—19 чисельність Р. зросла приблизно у 80 разів, відповідно з 20-ти до 1685 госп-в. В наступні роки, коли укр. село було охоплене антибільшовицькими повстаннями, інтерес влади до Р. почав згасати. 1920 залишився 641 радгосп. Р. розглядалися більшовицькою владою як найвища форма соціаліст. сільс. госп-ва — як ф-ки з вир-ва землеробської продукції. У роки нової економічної політики більшість Р. об’єднувалися в трести (див. Трести радянські). Функціонувало лише бл. 100 Р. при пром. підпр-вах. 1925 бл. 20 % Р. Укррадгосптресту через неспроможність ведення відтворювального вир-ва змушені були здавати землі селянам в оренду. 1927 радгоспам належало 1,8 % осн. фондів сільс. госп-ва, 0,9 худоби, 4,9 % реманенту. 1930 XVI з’їзд ВКП(б) прийняв постанову про утворення тваринницьких Р., які набули право в позачерговому порядку одержувати імпортну техніку, значні обсяги фінансування. Проте більшість їх залишалися низькорентабельними. 1932—34 радгоспи розукрупнюються, в Україні їх функціонувало 768. У 2-й пол. 1930-х рр. в інфраструктурі пром. підпр-в, великих держ. установ діяли т. зв. приписні Р. У березні 1939 XVIII з’їзд ВКП(б) затвердив план щодо створення навколо великих пром. центрів (у т. ч. Харкова, Києва, Сталіно; нині м. Донецьк) спеціалізованих (картоплеовочевих, м’ясо-молочних) примісь-
Радгоспи. Механізоване збирання баклажанів у радгоспі ім. 60-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції. Кримська область. 1978.
ких Р. Радгоспи створили в системі НКВС, у них працювали в’язні. На західноукр. землях із включенням до складу УРСР 1939 значна частина с.-г. кооперативів перетворювалася на Р. 1941 тут функціонували 80 Р., 190 машинно-тракторних станцій, 2651 артіль, які поглинули 177 тис. індивідуальних сел. госп-в (13 % заг. кількості). 1941 в УРСР було 929 Р., більшість з яких розміщувалися в степових областях. В умовах Другої світової війни на початку жовтня 1941 відповідно до постанови РНК УРСР «Про перегін, розміщення і підготовку до зимівлі евакуйованої худоби» наркомат радгоспів УРСР евакуював матеріальні цінності 187-ми Р. Їх розмістили в Р. і колгоспах Сталінградської, Саратовської, Воронезької, Калмицької, Західно-Казахстанської, Оренбурзької та ін. областей СРСР. В умовах гітлерівської окупації Р. перетворювалися на громад. двори, а земля передавалася нім. колоністам, під городи гітлерівської армії, співробітників управ, старост, поліцаїв. За підрахунками Держ. надзвичайної комісії УРСР, лише в 370-ти госп-вах наркомату зернових і тваринницьких радгоспів УРСР окупанти завдали збитків на заг. суму 2704 млн карбованців (у цінах 1941), зруйнували 8734 госп. приміщення, 6532 житлові будинки, 610 приміщень культурно-побутового призначення, у т. ч. 97 середніх шкіл, 165 клубів, 77 лікарень і амбулаторій, 21 с.-г. технікум. У 481 радгоспі було
спалено 533,5 тис. бібліотечних книг. За роки окупації більшість Р. втратили знаряддя вир-ва, ремонтно-тех. базу, госп. будівлі. Багато працівників Р. були вивезені на примусові роботи до Німеччини, замордовані в тюрмах гестапо. 1943 в УРСР розпочалося відродження Р., протягом 1944 реевакуйовано понад 200 Р. РНК УРСР 17 червня 1944 ухвалила рішення про створення єдиних обласних та міжобласних трестів наркомату радгоспів УРСР. Замість централізованих трестів створювалось 11 обласних та 3 (Київ., Львів. і Терноп.) міжобласні трести. До новоутворених трестів увійшло 320 Р. Від серпня 1946 в УРСР діяли зернові й тваринницькі Р. Це не вплинуло на зміцнення матеріально-тех. і кадрового потенціалу Р. Наприкінці 1950-х — на поч. 1960-х рр. на економіку Р. пагубно вплинули економічноадм. перебудови, а в 1960— 80-х рр. Р. піддавалися реорганізаційним змінам. Замість них утворювалися колгоспи. Р. мали невисокий рівень механізації осн. робіт, питома вага ручної праці при збиранні овочів становила 25 %, картоплі — 38 %. Р. часто безгосподарно розпоряджалися гол. засобом вир-ва — землею, хоча їхня земельна площа протягом 1960—80-х рр. зросла майже вдвічі і становила чверть с.-г. угідь УРСР. Р. УРСР мали високий рівень госп. спеціалізації. У 1989 із 2581 радгоспу 471 (18,2 був овочевий, овочево-молочний, виноградний; 304 (11,7 — плодово-виноградні; 219 (8,49 — молочні і молочно-м’ясні; 408 (15,5 — м’ясо-молочні; 193 (7,4 — свинарські; 53 (2 — вівчарські; 251 (9,2 — птахівничий; 682 (27,6 — інші. Після проголошення незалежності України та започаткування приватизації майно Р. роздержавлювалося. Згідно з декретом КМ України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (1993) та однойменним законом (1996) Р. перетворювалися на колективні с.-г. підпр-ва або на відкриті акціонерні т-ва. Міжгосподарські
підпр-ва, у майні яких була частка державного майна Р., реорганізувались у відкриті акціонерні товариства. Літ.: Панченко П.П., Євтушенко А.П. Радгоспи: Шлях становлення і розквіту (1917—1980): (на матеріалах Української РСР). К., 1982; Аграрна історія України: Навчальний посібник. К., 1996; Крачковський Б.П. Сільськогосподарські робітники України (1960-і — перша половина 90-х рр.). Львів, 1999; Історія українського селянства: Нариси, т. 2. К., 2006. С.С. Падалка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДА СІЧОВОЇ СТАРШИНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
був овочевий, овочево-молочний, виноградний; 304 (11,7 