ПЯТАКОВ Георгій Леонідович (18.(06)08.1890—01.02.1937) — рад. і парт. діяч, один із засновників і керівників КП(б)У. Н. на Маріїнському цукровому з-ді (м-ко Городище) Черкаського пов. Київської губернії у сім’ї інженера та цукрозаводчика. 1904 вступив до учнівського революц. гуртка соціаліст. спрямування. 1906 зблизився з анархістами. Нав-
чаючись у Петерб. ун-ті, брав участь у роботі соціал-демократ. групи і студентських заворушеннях. Виключений з Петерб. ун-ту і висланий до Києва, де став членом місц. соціал-демократ. оргції, у квітні—червні 1912 — секретар Київ. к-ту Російської соціал-демократичної робітничої партії. Висланий до Іркутської губ., 1914 втік через Японію і США до Зх. Європи. У нац. питанні поділяв погляди Р.Люксембург. Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва, очолив міськ. комітет РСДРП (більшовиків), сформував найбільшу в Росії опозицію ленінським «Квітневим тезам». На 7-й конференції РСДРП(б) виступив проти лозунга права націй на самовизначення, обґрунтовував гасло «Геть кордони!». Нігілістично ставився до укр. національно-визвол. руху, вважав його реакційним. Щодо Української Центральної Ради займав непослідовну позицію. У серпні і жовтні 1917 на незначний час входив до складу УЦР і тут же, через принципові незгоди, залишав її. Із вересня 1917 — голова Київ. ради робітн. депутатів. Під час жовтневого повстання в Києві 1917 — голова військово-революц. к-ту. Із листопада 1917 — у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург), пом. (заст.) керуючого, а потім — комісар (керуючий) Держ. банку Рос. Республіки / РСФРР. Під час Брестських переговорів поділяв погляди «лівих комуністів», через розходження з лінією ЦК РСДРП(б) залишив держ. пост, повернувся в Україну і брав участь в організації спроби відсічі нім. окупації України. На Таганрозькій сесії ЦВК рад України обраний до Народного секретаріату повстанського («дев’ятки»), на парт. нараді (квітень 1918; див. Таганрозька конференція 1918) і I з’їзді КП(б)У (липень 1918) відстоював ідею створення самостійної Компартії України, зв’язаної з РКП(б) через міжнар. комісію (Інтернаціонал Комуністичний). Обраний першим в історії секретарем ЦК КП(б)У, членом Закордонного бюро ЦК КП(б)У і Всеукр. центр. військово-революц. к-ту, ініціював повстання проти нім. окупантів у серпні 1918, а після його невдачі був звільнений від
обов’язків. У листопаді 1918 очолив Тимчасовий робітничо-селянський уряд України і перебував на цій посаді до середини січня 1919. У березні 1919 на III з’їзді КП(б)У знову був обраний секретарем ЦК КП(б)У, членом політбюро і оргбюро ЦК КП(б)У, поряд із цим очолював нар. комісаріат рад. пропаганди УСРР. Із кінця 1920 очолював Центр. правління кам’яновугільної пром-сті Донбасу. Від 1922 працював у держ. союзних структурах на керівних посадах (заст. голови Вищої ради народного господарства, заст. голови і голова Держ. банку СРСР, заст. наркома важкої пром-сті СРСР). Перебував на дипломатичній роботі, був учасником кількох опозицій. Не раз обирався до складу вищих компартійнорад. керівних органів УСРР і СРСР. 1921—23 — кандидат у члени, 1923—27, 1930—36 — член ЦК ВКП(б). Делегат Х—ХIV, XVI—XVII з’їздів РКП(б)/ВКП(б). Обирався канд. у члени президії ЦВК СРСР, членом Ради праці і оборони РСФРР та СРСР. 1918— 23 — член ЦК КП(б)У. У серпні 1919 — квітні 1920 — член оргбюро ЦК КП(б)У. Делегат I—III з’їздів КП(б)У і 4—6 конференцій КП(б)У. 1927 за приналежність до «троцькістсько-зінов’євської внутріпартійної опозиції» виключений із лав ВКП(б), а після заяви про розрив із троцькізмом поновлений у членах ВКП(б). Улітку 1936 знову виключений з ВКП(б) і заарештований. У січні 1937 на «Паралельного антирадянського троцькістського центру» судовому процесі 1937 був центр. фігурою обвинувачення, засуджений до смерті і страчений. Місце поховання невідоме.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЯТАКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
