ПЧІЛКА Олена (справжні прізв., ім’я та по батькові — Косач Ольга Петрівна; у дівоцтві — Драгоманова; 29(17).07.1849—04.10. 1930) — письменниця, перекладач, фольклорист і етнограф, публіцист, редактор та видавець. Чл.-кор. ВУАН (1927). Сестра
М.Драгоманова, дружина П.Косача, мати М.Косача, Лесі Українки і О.Косач-Кривинюк. Н. в Гадячі у сім’ї поміщика П.Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. 1861—66 навч. в Київ. зразковому пансіоні шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче оволоділа франц. та нім. мовами, добре знала зарубіжну й рос. літературу, музикувала. Під час навчання жила у брата Михайла, під значним впливом якого і сформувався світогляд П. Він залучив її до київ. «Громади». Тут вона познайомилася з композитором М.В.Лисенком, письменником М.Старицьким, вченими етнографами і фольклористами П.Житецьким, О.Русовим та С.Русовою. До «Громади» входив також Петро Косач — тоді студент права Київ. ун-ту, з яким П. познайомилася і згодом — у 1868 — взяла шлюб. Жили Косачі з 1868 у м. Звягель (нині м. Новоград-Волинський), потім — у Луцьку (із 1879) та селі Колодяжному (нині село Ковельського р-ну Волин. обл.; із 1882). Літ. діяльність розпочала з перекладів рос. і польс. письменників, підготувала книгу «Українським дітям» (вийшла друком 1882). Із 1883 друкувала вірші та оповідання у львів. час. «Зоря»: «Пігмаліон» (1884), «Забавний вечір» (1885), «Чад» (1886), «Світло добра й любові» (1886— 88), «За правдою» (1889). У цих творах, гол. чин., використано волин. та київ. враження із життя тогочасної інтелігенції. 1886 вийшла її перша збірка поезій «Думки-мережанки». Одночасно брала діяльну участь у жін. русі, разом із Н.Кобринською видала у Львові альманах жінок-письменниць «Перший вінок» (1887). Завдяки їй побачили світ «Співомовки» С.Руданського. Наприкінці 1890-х рр. родина Косачів переїхала на постійне мешкання до Києва. П. завідувала літ. відділом Київського літературно-артистичного товариства, стала редактором і видавцем час. «Рідний край» із додатком «Молода Україна» (1908—14), виступала з доповідями про укр., рос. та польс. письменників, писала нариси і спогади про видатних діячів укр. к-ри: Т.Шевченка, Є.Гребінку, М.Лисенка, М.Старицько-
69 ПЧІЛКА
Олена Пчілка.
70 ПШЕВОРСЬКА
Пшеворська культура. Ліпний посуд.
го, М.Драгоманова, Б.Грінченка, П.Житецького та ін. Початок нового століття приніс П. тяжкі особисті втрати — смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), доньки Лесі (1913). П. переїхала до Гадяча, куди перевела редакцію «Рідного краю». 1920 за «контрреволюційні» виступи П. була заарештована більшовиками в Гадячі. Після звільнення виїхала до Могилева-Подільського, де перебувала до 1921, а відтоді жила в Києві. Із 1921 працювала членом Комісії етнографії та історії громад. течій ВУАН. Як видатного знавця в цій галузі 1927 її обрали членомкореспондентом ВУАН. Автор праць «Українські колядки», «Український народний орнамент», «Українські народні легенди останнього часу», «Українська гумористика», «Українські узори», «Українське селянське малювання на стінах» та ін. До кращих творів П. належать: «Товаришки» (1887), «Світло добра і любови» (1888), «Соловйовий спів» (1889), «За правдою» (1889), «Артишоки» (1907), «Півтора оселедця» (1908) та ін. Багато писала для дітей. Крім численних поезій, казок, оповідань, їй належать також п’єси: «Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921), «Кобзареві діти» та ін. Деякі з них були поставлені на сцені організованого нею дитячого аматорського театру.
Автор перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А.Міцкевича, О.Пушкіна, Й.-В.Гете, Г.-К.Андерсена, В.Гюго, а також публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М.П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). П. критично ставилася до сел. етнографізму Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, О.Кониського. Вона рішуче ревізувала соціальну палітру своїх творів, уводячи до кола літ. героїв представників тогочасної інтелігенції. Впровадження нових тем у літературу мало на меті довести цілковиту спроможність української мови в опануванні складних філос., соціальних і суспільно-політ. явищ (усупереч твердженням деяких діячів рос. та укр. к-ри, які вважали, що укр. мова придатна лише для зображення побуту, природи й кохання). П. не була прихильницею революц. методів боротьби за соціальну справедливість, соціалізм вважала утопією, а осн. засіб перебудови сусп-ва вбачала в к-рі та освіті. Ліберально-просвітительські ідеї знайшли відображення в творчості П., найбільше — в її драм. і прозових творах, присвячених змалюванню життя та пошуків його сенсу інтелігенцією українською. П. у м. Київ, похована на Байковому цвинтарі поруч із донькою Лесею Українкою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЧІЛКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
