ПУШКІН Олександр Сергійович (06.06(26.05).1799—10.02(29.01). 1837) — поет, прозаїк, драматург
68 ПУЩЕНИКИ
і видавець, творець рос. літ. мови, основоположник нової рос. літератури. Походив зі старовинного дворянського роду, прадідом з боку матері був улюбленець рос. імп. Петра I «арап» Абрам Ганнібал. 1811—17 навч. в Царськосельському ліцеї, де здобув ґрунтовні знання в галузі гуманітарних дисциплін, у т. ч. з історії, там почав писати вірші (зокрема, 1814 було написано вірш «Козак: Наслідування малоросійському»). За створення й поширення епіграм на впливових осіб і віршів, у котрих вгадувалася критика існуючого режиму, 1820—24 поета було заслано на пд. зх. Російської імперії (Україна і Бессарабія). У цей період П. побував у понад 120 населених пунктах України, насамперед у Києві, де відвідував Києво-Печерську лавру, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Одесі, Кам’янці на Черкащині, Тульчині, а також у Криму; проїздом побував у Чернігові, Ніжині, Прилуках, Пирятині, Лубнах, Кременчуці, Каховці, Херсоні та ін. Тоді ж він написав кілька класичних творів («Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан», «Цигани», «Руслан і Людмила», «Пісня про віщого Олега» та ін.), в яких відображені й укр. реалії та укр. минувшина. Під час перебування в Україні П. глибоко зацікавився її історією (навіть шукав у Бендерах (нині місто в Молдові) могилу гетьмана І.Мазепи),
Пам’ятник О. Пушкіну в Пушкінському парку в м. Київ. Скульптор О. Ковальов, архітектор В. Гнєздилов. 1962. Фото 2011.
здобув неповторні враження, які надихали його на нові твори. 1824 П. опинився у новому засланні (родова маєтність Михайлівське; нині у складі меморіального музею-заповідника О.Пушкіна «Михайлівське» у Псковській обл., РФ). Інтенсивно займався літ. діяльністю, заснував ж. «Современник» (1836). 1831 одружився з Н.Гончаровою, яка вела своє походження від гетьмана П.Дорошенка. 1837 був смертельно поранений під Санкт-Петербургом на дуелі із франц. емігрантом Ж.-Ш. де Геккерном Дантесом. Похований у Нижегорському монастирі на Псковщині. Написав низку худож. творів на істор. тематику («Мідний вершник», «Капітанська дочка», «Борис Годунов», «Арап Петра Великого» та ін.), причому його цікавили насамперед сюжети як рос. історії, особливо переломних її моментів («Смутное время», доба царя Петра I), так і зарубіжної історії, починаючи від часів Стародавнього Сходу. Він віддав належне й античним Греції та Риму, середньовічній Європі, історії Нового часу (Французька революція кінця 18 століття, наполеонівські війни), приділяв значну увагу минулому сусідніх народів (укр., татар., литовського). Написав кілька істор. творів («Замітки по російській історії ХVIII століття» (1822), «Історія Пугачова» та ін.), причому в останній період життя помітним був вплив на нього М.Погодіна. Важливою особливістю цих творів є зацікавлення П. історією сел. та революц. рухів, як у Російській імперії (сел. війни С.Разіна та О.Пугачова, повстання 1-ї третини 19 ст., у т. ч. повстання військових поселенців Харківщини), так і зарубіжних країнах (повстання молдован і греків проти осман. панування, рух карбонаріїв в Італії). Хоча певний час П. симпатизував декабристам, однак його погляди, особливо після поразки виступу 1825, були досить помірковані (ідеалізація монархії, відмова від боротьби проти кріпосницького ладу). Рушійну силу соціального прогресу він бачив в успіхах просвітництва, поліпшенні моралі, що мало здійснити дворянство за сприяння мудрого монарха.
Із часів навчання в ліцеї і, особливо, першого заслання сформувалося значне коло укр. знайомих поета, серед яких: Д.Бантиш-Каменський, М.Гоголь, М.Гнедич, Є.Гребінка, М.Максимович, М.Маркевич та ін., а також Ф.Глинка, Д.Іллічевський, І.Малиновський, А.Подолинський, Ф.Туманський, В.Щастний, Л.Якубович, О.Рудиковський та ін. Завдяки їм, а також деяким ін. (укр. і російським у першу чергу) літераторам та громад. діячам (К.Рилєєв) П. познайомився з багатьма пам’ятками укр. фольклору, літератури та історіографії, насамперед з отриманими від М.Максимовича укр. нар. піснями та «Історією Русів» (останній поет дав високу оцінку). П. читав також українознавчі праці, художні твори на укр. тематику, насамперед М.Гоголя, С.Наріжного, О.Сомова, І.Срезневського та ін. Він особисто записував деякі укр. пісні, перекази, істор. анекдоти, використовував їх у своїх творах («Гусар», «До моря» та ін.). П. написав «Нарис історії України» (1831), зосередившись переважно на військово-політ. історії, співчував боротьбі укр. народу проти гніту Речі Посполитої та агресії Османської імперії, критикував закріпачення українців рос. імп. Катериною II. Творчість П. постійно викликала значний інтерес із боку діячів укр. к-ри, зокрема істориків (М.Максимович, М.Маркевич), а також поетів, які перекладали твори П. українською ще за його життя (Л.Боровиковський, Є.Гребінка) і по смерті (П.А.Грабовський, Б.Грінченко, С.Руданський, М.Рильський, М.Старицький, І.Франко, П.Тичина та ін.). В Україні створені музеї П. в містах, де він бував (Кам’янка, Одеса); у деяких містах йому встановлено пам’ятники (Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Харків). Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1—17. М.—Л., 1937—59. Літ.: Черепнин Л.В. Исторические взгляды русских писателей. М., 1969; Заславский И.Я. Пушкин и Украина. К., 1982. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУШКІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
