ПУСТОВОЙТЕНКО Валерій Павлович (н. 23.02.1947) — держ. і громад. діяч. Д-р тех. н. (2002), професор. Н. в с. Адамівка Березанського р-ну Миколаїв. обл. Навч. в Одес. ремісничому уч-щі № 9, одночасно працював токарем на з-ді с.-г. машинобудування ім. Жовтневої революції. 1966—68 служив у лавах Рад. армії, у ракетних військах стратегічного призначення в м. Тейково Івановської обл. РРФСР. Поступив до Одес. політех. ін-ту, а після переїзду до Дніпропетровська 1971 здобував освіту в Дніпроп. інженерно-буд. ін-ті, який закінчив 1975 за спеціальністю інженер-механік. 1975 почав працювати в тресті «Дніпробудмеханізація», за 9 років подолав шлях від майстра, виконроба, старшого виконроба до гол. інженера управлінь механізації № 1 і № 2, гол. інженера. 1984 призначений керуючим трестом «Дніпробудмеханізація». 1986 очолив виконком Бабушкінської районної ради нар. депутатів Дніпропетровська. 1987 став заст. голови Дніпроп. міськвиконкому з питань роботи житлово-комунального госп-ва. Із 1989 до квітня 1993 — голова Дніпроп. міської ради та голова міськвиконкому. У березні 1990 обраний нар. депутатом Верховної Ради України. У квітні—вересні 1993 — міністр Кабінету Міністрів уряду Л.Кучми. Із жовтня 1993 до липня 1994 — заст. голови правління банку кредитно-фінансової спілки «Експобанк». Від липня 1994 до липня 1997 працював міністром Кабінету Міністрів в урядах В.Масола, Є.Марчука, П.Лазаренка. 16 липня 1997 призначений на посаду Прем’єр-міністра України, в уряді працювали А.Голубченко, С.Тігіпко, А.Кінах, В.Смолій, І.Мітюков, В.Гурєєв, Б.Супіханов, О.Шеберстов та ін. Завдяки їх зусиллям вперше за роки незалежності України зупинено падіння вир-ва. П. багато зробив для відновлення кораблебудування та с.-г. машинобудування, було поліпшено стан вугільної пром-сті. За його сприяння пущено в експлуатацію 5 нових вугільних шахт, серед яких «Никанор-Нова» в Луганській області, багато ін. копалень отримали тех. переоснащення. У
Закарпатській області відкрита шахта з видобутку укр. золота і відповідне переробне підпр-во, у Рівненській області — сірникова ф-ка та ф-ка з переробки укр. бурштину, у Житомирі обладнано комплекс із гранулювання хмелю. Відновлено буд-во Новодністровської гідроакумулюючої станції в Чернівецькій області, а також ухвалено рішення про завершення буд-ва Рівненської та Хмельницької АЕС і узгоджено систему фінансування цих робіт. На Одещині зведено міст через Хаджибейський лиман, на Луганщині відкрито низку підприємств легкої пром-сті. За вказівкою П. розпочато роботи з реконструкції СвятоУспенського та Михайлівського Золотоверхого соборів у Києві, Нац. спортивного комплексу «Олімпійський» і спортивних стадіонів у всіх обласних центрах України відповідно до вимог Союзу європ. футбольних асоціацій. У березні 1998 обраний нар. депутатом України 3-го скликання, але склав депутатські повноваження і залишився працювати на посаді Прем’єр-міністра України. У червні 1999 на засіданні Ради голів урядів країн СНД обраний її головою. Працював Прем’єр-міністром України до грудня 1999. 1999—2006 — голова Народно-демократ. партії. У квітні 1999 П. виступив ініціатором та очолив орг. роботу зі створення Всеукр. об’єднання демократ. сил «Злагода», ставши згодом його співголовою. У грудні 2000 — червні 2001 — радник Президента України, секретар Політ. ради при Президентові України. Із червня 2001 до квітня 2002 працював міністром транспорту України в уряді А.Кінаха. У березні 2002 після перемоги на парламентських виборах виборчого блоку «За Єдину Україну!», до якого входила Народно-демократ. партія, перейшов на роботу до ВР України і очолив К-т із питань буд-ва, транспорту, житлово-комунального госп-ва і зв’язку. Балотувався на посаду Київ. міськ. голови під час виборів 2006. У травні—липні 2006 — заст. голови Київ. міської держ. адміністрації.
1992—94 — президент Асоціації міст України. У липні 1996 — серпні 2000 — президент Федерації футболу України. У лютому 2008 — один із співзасновників громад. орг-ції «Рада старійшин» (разом із Л.Кравчуком, В.Фокіним, Є.Марчуком та ін.). Від 2002 завідує кафедрою управління міським госп-вом Академії муніципального управління (ф-т міськ. госп-ва). 1996 захистив канд. дис. на тему: «Геотехнічне обґрунтування технології будівництва підземних об’єктів в Україні», 2002 — докторську на тему: «Теорія та практика освоєння підземного простору України в умовах розвитку геотехногенних процесів». Автор понад 40 наук. праць. У квітні 2010 призначений радником Президента України В.Януковича. Нагороджений Почесним званням «Заслужений будівельник України» (1995), Почесною відзнакою Президента України (1996), орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го (1999) і 4-го ст. (2002). Літ.: Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001; Хто є хто в державному управлінні. К., 2008. О.М. Губина, В.В. Головко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУСТОВОЙТЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
