ПРОКОПІЙ (у миру — Титов Петро Семенович; (06.01.1878(25. 12.1877) — не раніше 1935) — архієпископ Херсонський і Миколаївський. Син священика. Закінчив Казанську духовну академію (1901) зі ступенем канд. богослов’я. 1901 прийняв чернецтво. Із 1906 викладав Святе Письмо в Іркутській духовній семінарії. Із 1909 — пом. начальника уч-ща пастирства в Житомирі в сані архімандрита. 30 серпня 1914 відбулася хіротонія П. на єпископа Єлизаветградського, вікарія Херсон. єпархії. На Соборі 1917—18 призначений намісником Олександро-Невської лаври (до 26 січня 1918). Із 1919 — єпископ Миколаївський, вікарій Одес. єпархії. Із 1921 — єпископ, із 1925 — архієпископ Одеський і Херсонський. Ув’язнений 27 листопада 1925 разом із місцеблюстителем патріаршого престолу митрополитом Коломенським і Крутицьким Петром (Полянським). Перебував на Соловках. Після звільнення старшого єпископа серед соловецьких архієреїв архієпископа Євгенія (Зернова) обраний старшим єпископом, узяв участь у прийнятті «Пам’ятної записки Соловецьких єпископів» від 9 червня (27 травня) 1926. Підтримав Декларацію митрополита Сергія 1927. У листопаді 1928 відправлений на заслання в Тобольську обл. У травні 1935 перебував у Ташкенті (нині столиця Узбекистану). Страчений, імовірно, 1937.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОКОПІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
