ПРИПИСНІ СЕЛЯНИ — група феодально залежних селян у 17 — на поч. 19 ст., які замість сплати повинностей (оброку та подушного) зобов’язані були працювати на казенних або приватних підпр-вах. Приписування рос. державою вільних категорій селян до мануфактур практикувалися ще в 17 ст., але розквіт припав на 18 ст., після видання указу рос. царем Петром I (1721), за яким рос. купцям і дворянам дозволялося купувати для роботи на фабриках і з-дах селян. Указ 1736 прикріплював вільнонайманих робітників з їхніми нащадками до тих мануфактур, на яких вони в той час працювали. Рос. закони про П.с. поширилися у 18 ст. й на Україну, хоч приписування населення до урядів (посадовців) у вигляді всіляких «прислуговуючих» або до юрид. осіб — гетьман. двору, ген. військ. артилерії тощо для українців було звичним явищем ще задовго до того. За петровським законодавством приписані до мануфактур селяни України перебували у власності не особи, а підпр-ва. П.с. використовувалися переважно на держ. мануфактурах і рекрутувалися з державних селян. Приписування на укр. ф-ках практикувалося і у вотчинах, але на ін. юрид. основі. В Україні праця П.с. використовувалася на Межигірській фаянсовій ф-ці, Катериносл. суконній і панчішній мануфактурі, Луганському ливарному заводі, Шостківському казенному пороховому заводі, Київ. Арсеналі. Значну категорію П.с. становили жителі адміралтейських поселень, лоцмани та вільні матроси Пд. України. Пром-сть, заснована на примусовій праці П.с., була безперспективною. Наприкінці 18 ст. уряд припинив приписувати селян до підпр-в. Від 1813 П.с. звільнялися від обов’язку працювати на з-дах і фабриках. На кінець 1860-х рр. в Україні П.с. було 5070 осіб. Всі на Луганському ливарному з-ді.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИПИСНІ СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
