ПРИКОРДОННА СЛУЖБА — 1) охорона кордону — у широкому істор. сенсі система заходів держави для забезпечення недоторканності кордону державного. За домодерної й ранньомодерної доби ці заходи були спрямовані на зміцнення обороноздатності д-ви засобами фортифікації, позиційної оборони й передової військ. сторожі (варти) задля уникнення раптового нападу ворога. Захист від кочовиків (а саме від них виходила загроза раптового нападу) був турботою д-в, чиї території охоплювали землі сучасної України, — починаючи з Київської Русі. До охорони кордонів Великого князівства Литовського, Королівства Польського, Речі Посполитої, Рос. д-ви (потім Рос. імперії) залучали козацтво українське. 1713 для захисту рубежів Рос. д-ви від татар. нападів були утворені полки ландміліції (1762— 70 — Укр. корпусу). 1731—35 було побудовано Українську лінію, яка втратила своє значення після російсько-турецької війни 1768— 1774. Розпочалося спорудження Дніпровської лінії від Дніпра до Азовського моря; 2) прикордонна сторожа, прикордонні війська, прикордонна поліція та ін. — державна орг-ція, військ. чи воєнізоване формування, призначене для охорони зовн. кордонів д-ви і підтримки відповідного режиму в прикордонній зоні. Їх виникнення історично пов’язане з потребами забезпечення фінансово-екон. політики д-ви й мит-
506 ПРИКОРДОННА
два прикордонних округи: 4-й, штаб якого дислокувався спочатку в Бердичеві, а з 1903 в Києві, і 5-й, штаб якого дислокувався в Одесі. Київ. прикордонний округ об’єднував 5 бригад: Сандомирську, Томашівську, Волинську та Хотинську. Одеський округ об’єднував 4 бригади: Скулянську, Iзмаїльську, Одеську, Кримську — й особливий Керченський відділ. Кожна бригада мала у своєму складі від 3-х до 5-ти відділів, кожний відділ — від 12-ти до 25-ти загонів, кожний із загонів — від 2-х до 5-ти постів. Пости безпосередньо на кордоні здійснювали його охорону, виставляючи секрети і вартових. Вертикаль управління корпусу була багатоступеневою: корпус— округ—бригада—загін—пост. Ця структурно-орг. схема без істотних коректив проіснувала до 1917. Перед Українською Центральною Радою гостро постало питання контролю й охорони кордонів. 6 березня 1918 Комітет Української Центральної Ради ухвалив закон про адм.-тер. устрій Української Народної Республіки. 7 березня Рада народних міністрів Української Народної Республіки розглянула справу організації «пограничної сторожі» й ухвалила передати це питання на вирішення нар. міністерствам внутрішніх справ, фінансів і військових справ із тим, щоб статут цієї сторожі і сама організація її були утворені якомога скоріше. План створення Окремого корпусу охорони, розроблений за часів УЦР, втілювали в життя в добу Української Держави гетьмана П.Скоропадського. Корпус мав складатись з 9-ти бригад: 1-ї Волинської, 2-ї Подільської, 3-ї Одеської, 4-ї Чорноморської, 5-ї Донецької, 6-ї Північної, 7-ї Хоперської, 8-ї Азовської, 9-ї Курської. Базою формування 1-ї, 2-ї, 5-ї, 6-ї та 7-ї бригад визначався колиш. 4-й прикордонний округ. До їх складу увійшли також кадри Проскурівського та Хотинського окремих прикордонних полків. Кадри підрозділів колиш. 5-го прикордонного округу стали основою для формування решти бригад. Командиром корпусу було призначено
ген. хорунжого Л.Байкова, начальником штабу — ген. хорунжого Т.Протазанова. 24 травня 1918 міністр фінансів гетьман. уряду затвердив тимчасовий штат управління корпусом. Воно здійснювалося через відділи (заг., персональний, орг., кордонний) і частини (мор., судових справ, санітарну, ветеринарну, будівничу) штабу та управління начальника постачання корпусу. Формування бригад проходило в умовах нестачі підготовлених кадрів і прискорилося лише в червні 1918. Існуючі прикордонні частини виступали своєрідними донорами для новостворюваних. Одночасно з формуванням Окремого корпусу кордонної охорони уряд Укр. Д-ви вирішував питання встановлення кордонів із Росією. Фактичною межею між двома д-вами було визнано «нейтральну зону». Уряд Укр. Д-ви здійснив ряд односторонніх заходів для захисту своїх кордонів. 24 червня було прийнято постанову про відкриття митних установ на кордонах України. Законом від 30 серпня 1918 на кордоні з Росією було встановлено кордонні пункти на станціях Орша, Клинці, Хутір-Михайлівський, Коренево, Гостинцево та Валуйки. У тилу кордонних пунктів на станціях Жлобин, Новобілиця, Ворожба, Бєлгород і Куп’янськ встановлювалися дозорчі пункти. Питання про держ. кордони з Росією так і не було вирішене. 7 жовтня 1918 переговори було припинено, а на початку листопада 1918 взагалі перервано. Несення кордонної служби, постійне збільшення обсягів завдань з охорони кордону вимагали відповідного матеріально-тех. забезпечення. На асигновані д-вою кошти продовжувалось облаштування прикордонних об’єктів: будувалися телефонні лінії, утримувалася в робочому стані сигналізація, проводилася закупівля коней, збруї. Із приходом до влади Директорії УНР відбулися зміни в командному складі: 6 січня 1919 командиром корпусу було призначено колиш. прикордонника і військ. міністра УЦР О.Жуковського.
В умовах бойових дій територія УНР обмежувалась зоною стратегічного впливу Армії Української Народної Республіки. Кордони в цей час були рухомими, нестійкими. На кордоні з Румунією на р. Дністер стояла сторожова охорона чисельністю до 2 тис. вояків. Орг-цію охорони кордону було покладено на коменданта Кам’янця-Подільського. Організація охорони кордону України в умовах рад. влади мала свої особливості. 19 березня 1920 Рада робітничо-сел. оборони розглянула питання «Про невідкладні заходи щодо посилення охорони кордону Республіки». Революц. військ. раді Республіки було доручено виділити спец. частини для орг-ції прикордонної служби. Першою на зх. кордоні було організовано охорону Одес. дільниці. 8 квітня 1920 батальйон прикордонної служби взяв під контроль мор. узбережжя від Дністровського лиману до Очакова. У подальшому частини Червоної армії (див. Радянська армія), які виходили на кордон, брали його під охорону. Наприкінці грудня 1920 до берегів Дністра вийшла 51-ша Перекопська стрілец. д-зія, на кордоні з Польщею — частини 21-ї Самаро-Сибірської д-зії. Охорона кордону здійснювалася за допомогою загороджувальних постів, які об’єднувалися в прикордонні ділянки і виконували оперативні завдання. Для зручності управління увесь кордон поділявся на райони. Кер-во охороною кордону здійснювалося через особливі відділи дільниць та районів. Особливий відділ ВУЧК здійснював управління військами через начальника військ ВУЧК відповідної ділянки кордону та його штаб. 15 березня 1921 було видано інструкцію частинам військ ВУЧК, що визначала порядок, способи та методи охорони кордону. Тоді ж розпочалось і формування прикордонних частин та з’єднань. Для охорони Чорномор. узбережжя було організовано 27-му окрему прикордонну бригаду військ ВУЧК України і Криму зі штабом у Миколаєві, її батальйони замінили підрозділи 15-ї Сиваської і 3-ї стрілецької д-зій,
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// кордону України (див. Кордони державні України) з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, здійснення прикордонного контролю і пропуску через держ. кордон осіб, транспортних засобів і вантажів, виявлення й припинення випадків незаконного їх переміщення, охорона суверенних прав України в її виключній (морській) екон. зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні, ведення інформаційно-аналітичної та ін. діяльності в інтересах забезпечення захисту держ. кордону, участь у боротьбі з організованою злочинністю, протидія незаконній міграції, участь у здійсненні держ. охорони місць перебування Президента України та певних посадових осіб, охорона закордонних дипломатичних установ України та координація такої діяльності військ. формувань, відповідних правоохоронних органів і держ. органів, що стосується забезпечення режиму держ. кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через держ. кордон України. Проблеми забезпечення охорони держ. кордону, комплектування, буд-ва та розвитку прикордонної служби увійшли до числа першочергових задач на шляху утвердження новітньої укр. державності. Їх розв’язання розпочалося під кер-вом першого командувача Прикордонних військ України генерала армії України В.Губенка. Із серпня 2003 охорону держ. кордону України здійснює Держ прикордонна служба України, створена на базі цих військ під кер-вом генерала армії України М.Литвина. Тоді набрали чинності закони «Про Державну прикордонну службу України» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про Державну прикордонну службу України”». Упродовж 2003—08 було затверджено Положення про адміністрацію Держ. прикордонної служби, Положення про регіональні управління та органи охорони кордону, розроблено статути прикордонної служби та прикордонного контролю. Загалом
що розташувались у Скадовську, Євпаторії, Феодосії, Керчі. Основу створеної на заході України прикордонної д-зії військ ВУЧК (штаб дислокувався в м. Ольгопіль; нині село Чечельницького р-ну Він. обл.) склали 3 бригади. 28-ма бригада, що розташувалась в Одесі, взяла під охорону ділянку кордону з Румунією по Дністру, 29-та бригада, що розташувалась у Кам’янці-Подільському, охороняла ділянку від м. Кузьмин (нині село Хмельн. обл.) до м. Ямпіль, 30-та бригада (Житомир) охороняла кордон на Волині. Бригади складалися з батальйонів та ескадронів, нижчу орг. ланку становили прикордонні дозори й пости. У травні 1921 прийнято рішення про повернення до прикордонних військ фахівців, які мали досвід прикордонної служби. 27 вересня 1922 Рада праці та оборони прийняла постанову про передачу справ з орг-ції охорони кордону на суходолі і мор. узбережжі відділу ДПУ (див. також Державне політичне управління УСРР). Для цього 25 жовтня 1922 Рада праці та оборони затвердила положення про Окремий прикордонний корпус, сформований на базі військ, які вже перебували на держ. кордоні. Вони розподілялися на окремі прикордонні батальйони і підпорядковувались органам ДПУ. У складі Окремого прикордонного корпусу військ ДПУ було утворено 2 прикордонних округи в Україні — Український і Кримський. Охорона кордону здійснювалась окремими прикордонними батальйонами у складі 3-х рот, посилених кавалерійс. підрозділами. Ці частини об’єднувалися в губернські прикордонні загони і виконували також роль осередків посилення взаємозв’язків між прикордонниками та місц. органами влади. Вперше усталилася дислокація прикордонних загонів і їх нумерація. Тоді ж зародилася й мор. прикордонна охорона. Доти Чорномор. узбережжя охороняли лише із суходолу кінні роз’їзди, а на деяких напрямках його зовсім не охороняли. Щоб забезпечити охорону мор. узбережжя, у січні 1923 було створено Чорномор. прикордонну флотилію з 4-х загонів прикордонних кораблів, які
дислокувалися в Одесі та Севастополі. На оснащенні мор. прикордонників були моторнотранспортні фелюги й шаланди, сторожові кораблі, швидкохідні катери. 1924 виникла нова система організації прикордонних військ: округ—загін—комендатура—застава. Держ. кордон УСРР прийняли під охорону 8 загонів: 19-й в Олевську, 20-й в Славуті, 21-й в Ямполі, 22-й у Волочиську, 23-й в Кам’янці-Подільському, 25-й в Тирасполі, 26-й в Очакові. Із 1926 вищий керівний орган прикордонних військ був реорганізований у Гол. управління прикордонної служби. На світанку 22 червня 1941 воїни прикордонних застав зх. кордону першими прийняли на себе удар військ нацистської Німеччини та її союзників (див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941— 1945). Ворогу протистояв особовий склад 47-ми сухопутних i 6-ти морських пpикоpдонних загонів, 9-ти окремих пpикоpдонних комендатур i 11-ти полків оперативних військ НКВС заг. чисельністю бл. 100 тис. осіб. Майже всі прикордонні застави вели нерівний бій із ворогом, приковуючи до себе його сили. Жодна з них не залишила без наказу своєї дiлянки кордону. Війна тривала, і прикордонники, зазнавши певних реформувань, брали активну участь в охороні тилу діючої армії; були учасниками бойових дій частин, з’єднань, оперативних об’єднань, сформованих із прикордонних військ у складі Червоної армії; боролися з диверсійно-розвідувальними підрозділами ворога; проводили диверсійно-розвідувальні дії в його тилу; входили до складу винищувальних батальйонів, партизан. загонів та підпільних орг-цій. Станом на поч. 1991 Зх. прикордонний округ Прикордонних військ СРСР охороняв 2965 км кордону на території України. До його складу входило 125 прикордонних застав, 25 кораблів та 85 катерів; 3) Держ. прикордонна служба України — правоохоронний орган спец. призначення. До її осн. функцій за чинним законодавством належать охорона держ.
507
ПРИКОРДОННА
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
508 ПРИКОРДОННА
внесено зміни до 5-ти кодексів і 48-ми законів України та прийнято більше 1 тис. відомчих нормативно-правових актів із питань оперативно-службової діяльності. Упродовж 2002—10 здійснювалася цілеспрямована робота з удосконалення правового підґрунтя охорони держ. кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та ін. водоймах, а також протидії протиправній діяльності на кордоні. Сформовано цілісну систему правових норм щодо юрид. відповідальності за порушення законодавства про держ. кордон та стосовно правового статусу іноземців. У рамках орг. перетворень здійснено перехід від військової до правоохоронної структури відомства, ліквідовано дублювання в діяльності структурних ланок управління; досягнуто доцільного співвідно-
шення чисельності структурних елементів. Прикордонним відомством України завершено 1-й етап реалізації завдань, визначених Концепцією розвитку Держ. прикордонної служби України на період до 2015, у результаті чого оптимізовано структуру управління Держ. прикордонною службою України на всіх рівнях, реорганізовано підрозділи охорони кордону за європ. типом у відділи прикордонної служби, приведено у відповідність до положень Прикордонного кодексу Шенгенської зони контрольні процедури, запроваджено систему управління ризиками та кримінального аналізу; розпочато реформування Мор. охорони; здійснено повний перехід до комплектування на контрактній основі, запроваджено ступеневу підготовку персоналу служби відповідно до вимог Болонської
угоди та забезпечено відкритість діяльності Служби для демократичного цивільного контролю. Проведені якісні зміни, спрямовані на більш ефективну реалізацію правоохоронних функцій відомства та його професіоналізацію відповідно до положень Концепції в області безпеки кордонів і прикордонного режиму, прийнятої Радою міністрів ОБСЄ 6 грудня 2005. Літ.: Боевой путь советских пограничных войск (краткий очерк). М., 1962; Дозорные западных рубежей. К., 1972; Летопись пограничных войск КГБ СССР. М., 1981; Пограничные войска в Великой Отечественной войне: 1941—1945 гг.: Материалы научно-практической конференции. М., 1985; Боярский В.И. От погранстражи — до пограничной службы. «Вестник границы», 1998, № 1; Кабачинський М.І. Історія кордонів та прикордонних військ України. Хмельницький, 2000. Р.В. Шевченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИКОРДОННА СЛУЖБА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
