ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ — постійно діючий колегіальний орган Верховної Ради України, підзвітний їй у своїй діяльності, який забезпечував організацію її роботи та здійснював ін. повноваження, визначені Конституцією і законами України. До 1991 П. ВР У. називалася Президією ВР УРСР. Утворення такого органу було передбачене Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937. Перший склад Президії ВР УРСР обрано на 1-й сесії Верховної Ради УРСР 1-го скликання 27 липня 1938 (голова, 2 заступники голови, секретар і 15 членів). Очолив Президію ВР УРСР Л.Корнієць. Конституція УРСР 1937 не встановлювала правовий статус Президії ВР УРСР, фіксуючи лише, що цей орган тлумачить закони та видає укази. Фактично ж він мав широкі повноваження, зокрема: скликати сесії ВР УРСР; проводити всенар. опитування (референдуми); скасовувати постанови і розпорядження РНК УРСР, РНК Молдав. АРСР, а також постанови й розпорядження обласних рад депутатів трудящих у разі їх невідповідності закону; у період між сесіями ВР УРСР за поданнями голови РНК УРСР звільняти з посади і призначати деяких наркомів УРСР з наступним затвердженням їх ВР УРСР; надавати права громадянства УРСР; присвоювати почесні звання УРСР і удостоювати нагород; здійснювати право помилування громадян, засуджених суд. органами УРСР (ст. 30 Конституції УРСР 1937). Прийняті ВР УРСР закони публікувалися за підписами голови і секретаря Президії ВР УРСР. Президія наділялася правом законодавчої ініціативи. У період між сесіями законодавчого органу вона вирішувала пи-
тання про надання згоди на притягнення до суд. відповідальності чи арешт депутатів ВР УРСР. По закінченні повноважень Верховної Ради УРСР скликала першу сесію новообраної ВР УРСР, зберігаючи свої повноваження до утворення нової Президії. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 певним чином новелізувала правовий статус Президії ВР УРСР. Цей орган наділявся функціями постійно діючого органу ВР УРСР і найвищого органу держ. влади в УРСР в період між сесіями ВР УРСР. По суті, Президія ВР УРСР стала колегіальним главою д-ви. Було змінено порядок формування Президії. Вона обиралася з числа депутатів ВР УРСР у складі голови Президії ВР УРСР, 3-х заступників голови, секретаря Президії і 20-ти членів Президії (ст. 107 Конституції УРСР 1978). Осн. повноваженнями Президії були: призначення виборів до ВР УРСР і місц. рад нар. депутатів, виборів до районних (міських) нар. судів республіки; скликання сесій ВР УРСР; координація діяльності постійних комісій ВР УРСР; кер-во діяльністю місц. рад нар. депутатів республіки. Вона здійснювала контроль за додержанням Конституції УРСР; давала тлумачення респ. законів; скасовувала постанови і розпорядження РМ УРСР, рішення обласних, міських (міст респ. підпорядкування) рад нар. депутатів у разі їхньої невідповідності законові. У галузі адм.-тер. устрою Президія визначала порядок вирішення пов’язаних із ним питань; встановлювала й змінювала межі та районний поділ областей, вирішувала питання про утворення районів і районів у містах, перетворення с-щ на міста, встановлювала підпорядкованість міст, проводила перейменування районів, міст та ін. населених пунктів. До компетенції Президії входило також встановлення і присвоєння почесних звань республіки, нагородження Почесною Грамотою Президії ВР УРСР і Грамотою Президії ВР УРСР; прийняття до громадянства УРСР; вирішення питань про надання притулку, видання актів про амністію і здійснення
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
помилування громадян, засуджених судами УРСР. У галузі міжнар. відносин Президія була наділена повноваженнями ратифікувати та денонсувати міжнар. договори УРСР; призначати й відкликати дипломатичних представників УРСР в ін. д-вах та при міжнар. орг-ціях. У період між сесіями ВР УРСР, із наступним поданням на її затвердження на черговій сесії, мала право: вносити в разі необхідності зміни до чинних законодавчих актів УРСР; утворювати області; за пропозицією РМ УРСР утворювати та ліквідовувати мін-ва і держ. к-ти республіки; за поданням голови РМ УРСР звільняти з посади і призначати окремих осіб, які входили до складу уряду. Президії належало право законодавчої ініціативи у ВР УРСР. Осн. організаційно-правовою формою роботи Президії були засідання, які скликав і вів її голова. Рішення Президії приймалися більшістю від її заг. складу. Актами, які вона могла видавати, були укази та постанови. Із 1991 повноваження П. ВР У. дещо звузилися. Так, до її компетенції входили: підготовка й скликання сесій ВР України та забезпечення своєчасного аналізу декретів Кабінету Міністрів України і внесення їх на розгляд ВР України за власною ініціативою або за пропозицією комісії ВР України, координація діяльності постійних комісій, сприяння нар. депутатам України в здійсненні своїх повноважень і забезпечення їх необхідною інформацією, організація підготовки й проведення всенар. голосувань (референдумів), а також нар. обговорень проектів Законів України та ін. найважливіших питань держ. життя, внесення певних змін до адм.-тер. устрою України, публікація Законів України й ін. актів ВР України, її Президії. П. ВР У. надавалося право здійснювати контроль за додержанням Конституції України. Питання тлумачення законів України взяла на себе ВР України. Низка ін. повноважень Президії перейшла до компетенції Президента України. За П. ВР У. залишалося право законодавчої ініціативи. Очолював Президію голова П. ВР У., який одночасно був і головою ВР
України (до 1991 існували посади голови ВР УРСР та голови Президії ВР УРСР, які обіймали різні особи). Головами Президії (у різні роки) були: Л.Корнієць (1938— 39), М.Гречуха (1939—54), Д.Коротченко (1954—69), О.Ляшко (1969—72), І.Грушецький (1972— 76), О.Ватченко (1976—84), В.Шевченко (1985—90), В.Івашко (1990), Л.Кравчук (1990—91), І.Плющ (1991—94), О.О.Мороз (1994—96). П. ВР У. припинила існування після набуття чинності Конституції України 1996. Літ.: Беспалый И.Т. Президиум Верховного Совета союзной республики. М., 1959; Кривенко Л.Т. Конституция СССР и развитие законодательной деятельности Верховных Советов союзных республик: Сравнительно-правовое исследование. К., 1982; Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: Становлення і розвиток. Х., 1999; Український парламентаризм: Минуле і сучасне. К., 1999; Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. К., 2000. Ю.С. Шемшученко, О.В. Батанов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
