ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ УКРАЇНИ — один із видів держ. нагород України. Зі здобуттям незалежності Україна успадкувала систему почесних звань УРСР у кількості 29 почесних звань, визначених Указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін у систему почесних звань Української РСР» від 15 листопада 1988. Окрім того, в якості відзнак Президента України указами Президента України встановлено почесні звання «Заслужений лісівник України» (17 вересня 1999) і «Заслужений працівник соціальної сфери України» (30 жовтня 1999). Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 зі змінами, внесеними наступними відповідними Законами України, встановлено 41 П.з.У., зокрема: «Народний артист України», «Народний архітектор України», «Народний вчитель України» (21 вересня 2006), «Народний художник України», «Заслужений артист України», «Заслужений архітектор України», «Заслужений будівельник України», «Заслужений винахідник України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений гірник України» (20 січня 2010), «Заслужений діяч мистецтв України», «Заслужений діяч науки і техніки України», «Заслужений донор України», «Заслужений економіст України», «Заслужений енергетик України», «Заслужений журналіст України», «Заслужений лікар України», «Заслужений лісівник України», «Заслужений майстер народної творчості України», «Заслужений машинобудівник України», «Заслужений металург України», «Заслужений метролог України» (15 червня 2004), «Заслужений працівник ветеринарної медици-
ни України» (15 листопада 2001), «Заслужений працівник культури України», «Заслужений працівник освіти України», «Заслужений працівник охорони здоров’я України», «Заслужений працівник промисловості України», «Заслужений працівник сільського господарства України», «Заслужений працівник соціальної сфери України», «Заслужений працівник сфери послуг України», «Заслужений працівник транспорту України», «Заслужений працівник туризму України» (20 січня 2010), «Заслужений працівник фармації України» (8 вересня 2005), «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України», «Заслужений працівник цивільного захисту України» (20 січня 2010), «Заслужений природоохоронець України», «Заслужений раціоналізатор України», «Заслужений художник України», «Заслужений шахтар України», «Заслужений юрист України», «Мати-героїня» (11 травня 2004). Підстави для присвоєння П.з.У., порядок їх присвоєння, вручення та ін. правила визначаються відповідно до Закону України «Про державні нагороди України» (16 березня 2000), Положенням про почесні звання України, затвердженим Указом Президента України «Про почесні звання України» № 476 від 29 червня 2001. П.з.У присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі екон. та соціально-культ. сфери, як правило, не менше 10-ти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність, якщо інше не встановлено Положенням про почесні звання України. Присвоєння почесних звань провадиться указом Президента України. П.з.У. можуть бути присвоєні громадянам України, іноземцям та особам без громадянства. Почесне звання «Народний артист України», «Народний архітектор України», «Народний вчитель України», «Народний художник України» може присвоюватися, як правило, не раніше ніж через 10 років після присвоєння відповідного почесного звання «Заслужений артист України», «Заслужений архітектор
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// 35 мм (замість 40 і 30 мм відповідно). Нагрудний знак до почесних звань має форму овального вінка, утвореного двома гілками лаврового листя, у нижній частині кінці гілок обвито стрічкою. У середині вінка на тлі фігурного картуша вміщено назву Почесного звання України. Картуш увінчує малий Держ. Герб України. Лицьовий бік нагрудного знака випуклий. Усі зображення й написи рельєфні. На зворотному боці нагрудного знака — застібка для прикріплення до одягу. Нагрудні знаки до почесних звань «Народний артист України», «Народний архітектор України», «Народний вчитель України» та «Народний художник України» виготовляються з позолоченого срібла і мають під назвою почесного звання зображення пальмової гілки. Нагрудні знаки до решти почесних звань (окрім Почесного звання України «Мати-героїня») виготовляються зі срібла. Автори дизайну нагрудного знака — В.Бузало і О.Руденко. Перше вручення нагрудних знаків нового зразка відбулося 23 серпня 2001. Нагрудний знак до почесного звання «Мати-героїня» встановлено Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 29 червня 2001 року № 476» від 21 серпня 2004. Нагрудний знак виготовляється з позолоченого срібла і містить на фігурному картуші срібне зображення матері з дитиною на руках, а під ним — стрічку білої емалі з написом «Матигероїня», виконаним із жовтого металу. Автори дизайну нагрудного знака — О.Андрійченко і В.Бузало. Найбільш масовим за кількістю присвоєнь є Почесне звання України «Мати-героїня», із 2004 по 1 січня 2011 цим званням удостоєно 47,8 тис. жінок. Інших П.з.У. з 1992 по 2011 удостоєно 49,6 тис. осіб, у т. ч. більш як 620 громадян іноз. держав. Літ.: Державні нагороди Української РСР. К., 1983; Нагороди України. «Пам’ятки України: Історія та культура» [спеціальний випуск], 1995, ч. 2; Нагороди України: Історія, факти, документи, т. 2. К., 1996. В.Й. Бузало.
України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений художник України». Усі П.з.У є рівнозначні між собою, окрім тих, що мають ступені. Почесне звання «Народний артист України», «Народний архітектор України», «Народний вчитель України», «Народний художник України» є вищим ступенем почесного звання «Заслужений артист України», «Заслужений архітектор України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений художник України». Присвоєння П.з.У, за винятком тих, що мають ступені, вдруге не провадиться. Присвоєння почесного звання посмертно не провадиться. Подання про присвоєння П.з.У. вносяться Президентові України Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, мін-вами та ін. центр. органами виконавчої влади, Конституційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим арбітражним судом України, Ген. прокуратурою України, ВР АР Крим, РМ АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держ. адміністраціями, а також Комісією держ. нагород та геральдики при Президентові України, творчими спілками, об’єднаннями громадян. Висунення кандидатур на присвоєння П.з.У. здійснюється гласно за місцем роботи особи, яку представляють до нагородження, у трудових колективах установ, орг-цій, підпр-в незалежно від типу, форми власності та господарювання. Клопотання про присвоєння П.з.У. порушується перед відповідним органом чи орг-цією вищого рівня залежно від підпорядкованості. Клопотання про присвоєння П.з.У., які порушуються органами місц. самоврядування, подаються Президентові України через відповідні обласні, Київську, Севастопольську міські держ. адміністрації. Клопотання, які порушуються творчими спілками, об’єднаннями громадян, мають бути попередньо погоджені з відповідними центр. органами виконавчої влади, РМ АР Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими держ. адміністраціями. Подання про при-
своєння П.з.У. іноземцям та особам без громадянства вноситься МЗС України. Органи, яким надано право вносити подання про присвоєння П.з.У., надсилають на ім’я Президента України зазначене подання і нагородний лист установленого зразка. Особам, удостоєним П.з.У., вручаються нагрудний знак і посвідчення про присвоєння Почесного звання України встановленого зразка. Із липня 1994 по червень 2001 вручався нагрудний знак, який мав фігурну форму, утворену 5-ма вигнутими назовні та 4-ма увігнутими всередину дугами з розміщеним у центрі знака овалом темно-малинової емалі із зображенням профілю жін. голови, прикрашеної вінком із квітів і колосся пшениці. Овал обрамлено рослинним орнаментом у стилі укр. бароко. Зворотний бік знака плоский із зображенням соняшника, над яким по колу розміщено назву відповідного почесного звання. У нижній частині — рослинний орнамент та стилізований картуш із вигравіруваним порядковим номером знака. Довжина знака — 28 мм, ширина — 26 мм. Лицьовий бік знака випуклий. За допомогою кільця з вушком знак сполучався з фігурною колодкою, покритою емаллю малинового кольору і облямованою випуклою пружкою змінної ширини. У центрі колодки — рельєфне зображення лаврової гілки. Розмір колодки: довжина — 19 мм, ширина — 26 мм. Знак і колодка виготовлялися з металу одного кольору. Нагрудні знаки до почесних звань «Народний артист України», «Народний архітектор України» та «Народний художник України» виготовлялися з позолоченого томпаку, до решти ін. почесних звань — із посрібленого томпаку. Автор дизайну нагрудного знака — худож. С.Мінєнок. Указом Президента України «Про почесні звання України» від 29 червня 2001 затверджено опис нагрудного знака до П.з.У. нового зразка. Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 29 червня 2001 року № 476» від 5 квітня 2007 внесено зміни в розмір знака і встановлені його довжина — 45 мм — та ширина —
473
st hi
ПОЧЕСНІ
or o y. rg a .u
/
tp ht :// щики. Спершу поштою користувалися урядові установи та армія. Для військово-політ. цілей створювалася кур’єрська або екстрапошта, яка із Санкт-Петербурга до Києва доставлялася впродовж 4-х, звичайна — 10-ти днів. 1828 екстра-пошта з’єднала Київ із Житомиром та із С.-Петербургом. Користувалася пошта диліжансами, поштовими колясками, фурами, кабріолетами, бричками. Із 1839 вводилися поштові екіпажі (легкі та важкі). 1843 пошта отримала єдиний для Російської імперії поштовий тариф. Тоді з’явилися перші поштові скриньки із 2-ма відділеннями — для кореспонденції, що відправлялася, і привезеної. 1857 введено поштові марки, 1872 — поштові листівки, із 1890-х рр. здійснювалися грошові перекази. Поруч із державною існувала приватна пошта, що називалася «вільною». Першим утримувачем «вільної» пошти став поміщик Студзинський на тракті Харків— Москва 1845. Із 1860-х рр. пошта почала перевозитися залізницями. Перший залізничний поштовий зв’язок встановлено із С.-Петербургом через Чернігів 1861. Із поч. 20 ст. до поштового зв’язку додався телеграф, який вводився приватними компаніями. Літ.: Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. Нежин, 1913; Його ж. Материалы, относящиеся к учреждению почты в Малороссии при графе Румянцеве-Задунайском. Полтава, 1914; Базилевич К. Почта в России в ХIХ веке. М., 1927; Бизина В.Г. Из истории украинской почты. К., 2000. В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
