«ПОХОЖІ» СЕЛЯНИ — категорія сільс. населення на укр., білорус. і литов. землях Великого ПОЧАЇВ — місто Кременецького р-ну Тернопільської області. Населення 7,8 тис. осіб (2010). Вперше згадується 1442, коли вел. кн. литов. Казимир Ягайлович (див. Казимир IV) надав П. кременецькому війтові Юркові з Буська. 1451 монарх передав поселення слузі Васькові Стрільцю, а далі воно належало шляхетським родам Бережецьких, Гостських (Гойських; із поч. 16 ст.), Фірлеїв (із 1602), Тарновських (із 1662). 1597 Ганна Гостська заснувала в маєтку правосл. чол. Свято-Успенський монастир (див. Почаївська Свято-Успенська лавра) і надала йому 6 сімей підданих, які започаткували по сусідству з існуючим поселенням (нині с. Старий Почаїв) с. Юридика. У 2-й пол. 17 ст. під монастирем осіло с. Новий Почаїв, а
/
tp ht ://
в 2-й пол. 18 ст. — с. Березина. 1778 граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у польс. короля Станіслава-Августа Понятовського привілей на перетворення с. Новий Почаїв у містечко. За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія П. відійшла до Російської імперії і спочатку була включена в Дубенський пов. Подільського намісництва, а після його ліквідації зарахована до Кременецького пов. Волинської губернії. 1802 Тарновські заставили м-ко Новий Почаїв і с. Березина ченцям. 1842 монастирське с. Юридика та обидва заставні поселення передані у відання палати держ. маєтностей, а 1858 остаточно приєднані до держ. маєтностей. У 1-й пол. 19 ст. власники сусіднього с. Тараж графи Ржищевські осадили під м-ком Новий Почаїв с. Рідкодуби, або Новий Тараж. Після селянської реформи 1861 Новий Почаїв став центром Почаївської волості. 24 серпня 1915 територію П. зайняли австро-угор. війська, влітку 1916 — рос. армія; під час Української революції 1917—1921 вона кілька раз переходила з рук у руки, а за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 відійшла до Польщі. На поч. 1930-х рр. Новий Почаїв поділили на два населені пункти — м-ко Почаїв, майже на 2/3 заселене євреями, і с. Новий Почаїв. 1920—39 містечко було центром Почаївської гміни Кременецького пов. Волинського воєводства, утвореної в межах дореволюц. волості. У вересні 1939 територію П. зайняла Червона армія. На поч. 1940 м-ко П. отримало статус с-ща міськ. типу і стало центром новоутвореного Почаївського р-ну Терноп. обл. 30 червня 1941 П. зайняли нім. війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільного населення смт П., унаслідок чого воно припинило існування. 20 березня 1944 р. війська Першого Українського фронту звільнили цю територію. У 1950-х рр. села Новий Почаїв, Юридика, Березина й Новий Тараж об’єднали в єдине поселення під назвою Почаїв, якому надали статус с-ща міськ. типу. Наприкінці 1962 П. утратив
роль районного центру. 1964 райпромкомбінат, утворений на основі конфіскованих у лаври майстерень, реорганізували у ф-ку госп. побутових товарів, 1966 один з її цехів перетворили на окреме підпр-во, на основі якого 1981 виникло вироб. об’єднання «Іква». 1978 П. отримав статус міста. Нині в ньому працюють ТОВ «Фабрика “Іква”» і ТОВ «Пластик». У П. — Почаївська Свято-Успенська лавра, Святодухівський монастир (виник 1903 як скит лаври, 1959 закритий, відновив діяльність 1991, 1996 отримав статус окремого монастиря), духовна семінарія, історико-худож. музей. У П. народилися художники І.Хворостецький (1888—1958) та О.Шатківський (1908—79). Літ.: ІМіС УРСР: Тернопільська область. К., 1973; Дубилко І. Почаївський манастир в історії нашого народу. Вінніпег, 1986; Собчук В.Д. Волинський шляхетський рід Гостських. В кн.: Соціум: Альманах соціальної історії, вип. 5. К., 2005. В.Д. Собчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ПОХОЖІ» СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
