ПОСТИШЕВ Павло Петрович (18(06).09.1887—26.02.1939) — парт. діяч. Н. в м. Іваново-Вознесенськ (нині м. Іваново, РФ) у сім’ї текстильника. Від 1904 — член Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), учасник революц. подій. 1908 засуджений на 5 років тюрми, 1912 висланий на довічне поселення в Іркутську губ. 1914— 17 — член Іркутського бюро РСДРП(б), керував профспілкою металістів. Із березня 1917 — депутат, від серпня 1917 — заст. голови Іркутської ради робітн. і солдатських депутатів, голова Центр. бюро Ради профспілок. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 із грудня 1917 — член Іркутського військово-революц. к-ту, організатор загонів Червоної гвардії. 1918 — голова революц. трибуналу, член Далекосх. РНК у Хабаровську (нині місто в РФ). Упродовж 1918—20 брав участь у підпільній роботі на Далекому Сході Росії, керував партизан. загонами Приамурського краю. 1920 — уповноважений ЦК РКП(б) по Хабаровському краю, 1921—22 займав відповідальні посади в рад. органах на Далекому Сх. Імовірно, що на прохання дружини, Т.Постоловської, яка народилася в Київській губернії, просився на роботу до України. 1923 приїхав до Києва на посаду завідувача організаційно-інструкторського відділу Київ. окружного к-ту КП(б)У. 1924—25 — секретар Київ. губернського, потім — окружного к-ту КП(б)У. Відверто демонстрував свою прихильність до ген. секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, якого призначив на цю посаду Й.Сталін. У листопаді 1926 отримав від Л.Кагановича призначення на посаду 1-го секретаря столичного Харків. окружного к-ту КП(б)У. Незабаром був обраний на цю посаду, неухильно втілюючи усі настанови Й.Сталіна та Л.Кагановича. Підтримав Л.Кагановича у внутрішньопарт. боротьбі проти Л.Троцького, Г.Зінов’єва, Л.Камєнєва, виступав проти будь-яких намагань респ. керівників України обмежити адм. вплив Л.Кагановича. Із липня 1930 П. працював в апараті ЦК ВКП(б), невдовзі (13 липня 1930) став секретарем ЦК
ВКП(б). У листопаді 1932 очолив діяльність надзвичайної хлібозаготівельної комісії, що працювала у Поволжі (РСФРР). У грудні 1932 працював на чолі надзвичайної хлібозаготівельної комісії в Дніпропетровській області. У січні 1933 призначений секретарем ЦК КП(б)У. Це був прецедент у рад. управлінській системі: 2-й секретар ЦК КП(б)У, який був одночасно секретарем ЦК ВКП(б), контролював діяльність респ. керівників, зокрема — ген. секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора. П. координував діяльність партійно-рад. структур під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР, одночасно, за завданням Й.Сталіна і Л.Кагановича, розпочав шалену критику т. зв. укр. бурж. націоналізму та його «агентів» в особі М.Скрипника й ін. діячів КП(б)У. Дії П. спрямовував безпосередньо Й.Сталін, упродовж 1933—36 П. залишався «оком» та «рупором» Й.Сталіна в Україні. Відповідно до традицій пануючої політ. к-ри в УСРР/УРСР формувався культ особи П., який ходив у вишиванці, нібито піклувався долею дітей, відродив свято новорічної ялинки. Насправді П. ініціював або підтримував політ. репресії та фальсифіковані суд. процеси проти колиш. діячів укр. нац. руху. За офіц. демагогічними заявами про продовження українізації та бурхливий розвиток укр. к-ри «на радянській основі» ховалися суто поліцейські репресивні акції проти укр. інтелігенції та Церкви. Восени 1936 П. за допомогою голови НКВС УСРР В.Балицького вирішив скомпрометувати частину респ. керівників в очах Й.Сталіна. У Москві за їхньої участі готувалися матеріали проти голови РНК УРСР П.Любченка та ін. керівників. Але в листопаді 1936 в оточенні П. в Києві було проведено широкомасштабні арешти т. зв. колиш. троцькістів. Після приїзду до Києва Л.Кагановича, який висловив політ. недовіру П., його зняли з посади секретаря ЦК КП(б)У та відправили керувати Куйбишевським обкомом ВКП(б) (березень 1937). П. було заарештовано в лютому 1938, звинувачено у шпигунстві на користь Японії, кер-ві «правотроцькістським блоком» в Україні, організації антирад. змо-
ви. 26 лютого 1939 Військ. колегією Верховного суду СРСР засуджений до смерті. Страчений того ж дня. Реабілітований 1 червня 1955. Літ.: Ривош Э.Ю. П.П. Постышев (биографический очерк). М., 1962; Марягин Г.А. Постышев. М., 1965; Волковинский В.Н. Павел Петрович Постышев. К., 1987; Дмитриев Ю. Революционный трибунал: Павел Постышев: Воспоминания, выступления, письма. М., 1987; Такер Р. Сталин у власти: История и личность: 1928—1941. М., 1997; Исаев В. Соратник Сталина. М., 1999; Єфименко Г.Г. Зміни у національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932—1938). «УІЖ», 2000, № 2. В.М. Волковинський, В.Ю. Васильєв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОСТИШЕВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
