ПОРТО-ФРАНКО (з італ. «вільна гавань») — режим вільного безмитного обігу товарів для окремого порту, міста або ін. території, обмеженої митним кордоном. П.-ф. були поширені в середньовічній Європі, переважно з метою розвитку транзитної торгівлі. В Україні вони з’явилися пізніше. Б.Хмельницький універсалом від 15 березня 1657 надав права «вільного порту» білорус. місту Старому Бихову (нині місто Бихов Могильовської обл., Білорусь; центру козац. Биховського полку; див. Білоруський полк). Від кінця 18 ст. до 1880 правами «вільного міста» кори-
стувалося м. Броди (на австрійсько-рос. кордоні). 1775 рос. уряд проголосив «вільний порт» у Керчі та Єнікале. Князь Г.Потьомкін 1785 пропонував створити П.-ф. на всьому Крим. п-ові. Маніфестом від 3 лютого 1798 рос. імп. Павло I надав на 30 років права П.-ф. всьому «Таврійському» (Крим.) п-ву зі створенням митного кордону на перекопському перешийку (митниці на Перекопі, митної застави на Арбатській стрілці). Однак через зловживання митників від цієї ідеї швидко відмовилися. Наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. купцями та чиновниками пропонувалися проекти створення порто-франко в Одесі (Б.Дюгнер — 1797, А.Керс-оглу — 1798, А.-Е. де Рішельє — 1814 та ін.), Херсоні (Рутер — 1796), Феодосії (С.Броневський — 1814, А.-Е. де Рішельє — 1814, О.Ланжерон — 1817 та ін.), Керчі (В.Гур’єв — 1817, кн. З.Херхеулідзе — 1838, 1840, 1844) та ін. портах Пн. Причорномор’я й Приазов’я. На поч. 19 ст. в Одесі, Таганрозі (нині місто Ростовської обл., РФ) та Феодосії створено «вільні склади» для привезення та безмитного збереження імпортних товарів. Найбільш успішним було функціонування «вільних складів» у Одесі (із 5 березня 1804), що привело до появи важливого міжнар. транзиту із Центр. Європи до Передньої Азії, переважно по лінії Броди— Одеса. 16 квітня 1817 Одеса отримала статус П.-ф. на 30 років. П.-ф. почало діяти із серпня 1819, після буд-ва митного кордону довжиною 24 версти навколо міста. Через невдоволення митників та великі видатки міста на утримання межі 9 червня 1822 кордони П.-ф. наблизили до самого міста. Нова межа П.-ф. (діяла з 1823) відрізала від Одеси передмістя і спричинила значні труднощі для населення та митників. У зв’язку із цим 12 січня 1826 межу одес. П.-ф. було розширено до 15-ти верст із включенням передмість Молдаванка, Пересип та Малий Фонтан (відкрита 1827). 1849 П.-ф. в Одесі продовжено на 5 років, 1854 — ще на 3 роки. 4 червня 1857 скасовано «на прохання московського купецтва».
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// бурга зайняли територію П. Держ. самостійність П. відновлено 1640 за політ. підтримки Англії і фінансового підживлення із Бразилії. На поч. 19 ст. країна була окупована військами франц. імп. Наполеона I Бонапарта. 1820 відбулася революція, яка поклала початок мігелістським війнам (1823—34) між прибічниками конституційної монархії та абсолютизму. Громадян. війна завершилася перемогою конституціоналістів. 1910 внаслідок революції П. було проголошено республікою (Перша республіка 1910—26). 28 травня 1926 владу в П. захопив військ. тріумвірат (Друга республіка 1926—74). 1932 Антоніу де Олівейра Салазар очолив уряд і встановив у країні профашист. диктатуру Нової д-ви. 25 квітня
Митний кордон навколо міста припинив функціонувати 1859. Одес. П.-ф. здобуло неоднозначні оцінки сучасників та істориків. Його функціонування спричиняло гострі суперечки між представниками місц. влади (М.Воронцовим, О.Льовшиним та ін.) та петерб. урядовцями (міністром фінансів Є.Канкріним та ін.). Супротивники П.-ф. вказували на значні обсяги контрабанди, втрати держ. скарбниці та рос. промисловців тощо, а їхні опоненти — швидке зростання Одеси, сприяння експортові та міжнар. транзитові, захист краю від епідемій тощо. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. від ідеї створення П.-ф. відмовилися. Натомість поширилися проекти створення в портових містах «вільних гаваней» — зон безмитної торгівлі, які охоплювали лише невелику територію порту. Літ.: Полное собрание законов Российской империи, собрание 1, т. 25, № 18373. СПб., 1830; Крип’якевич І. «Вольний порт» у Старім Бихові. В кн.: Науковий збірник за рік 1929, т. 3. К., 1929; Медзыховский К.Ю. О свободных гаванях, ч. 1. СПб., 1910; Оглоблін О. Одеське порто-франко. В кн.: Наукові записки Київського інституту народного господарства, т. 9. К., 1928. Т.Г. Гончарук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОРТО-ФРАНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
