ПОРОКИ — давньорус. назва метальних машин. Рус. літописи згадують їх у 33-х епізодах (із 1204 по 1426), але не дають уявлення про тех. устрій. У наш час загальноприйнято, що П. — це гравітаційні метальні машини, відомі в Зх. Європі як требюше,
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
мангонель, петрарія або фрондибола. Цей пристрій являє собою обертову балку-важіль, через вісь закріплену на вертикальній опорі. До довгого кінця балки прикріплена праща, до короткого — кілька тягових мотузок або противага. Ривком тягових мотузок або опусканням противаги метальне плече піднімається і, захльостуючи пращу, кидає снаряд. Пристрій з тяговими мотузками (який прийшов з Китаю й відомий в Європі з кінця 6 ст.) метав камені вагою 1—10 кг на відстань 50—150 м, роблячи 5— 10 пострілів за хвилину. Мала дальність компенсувалася навісною стрільбою, що давало можливість обслузі укриватися за щитами. Стрільба велася «по площах» — по юрбах, які штурмували укріплення, або по відкрито розташованих захисниках стін. Простота дерев’яної конструкції давала змогу виготовляти машини на місці облоги, перевозячи із собою мінімум залізних деталей і мотузок, і задіювати ненавчених селян та військовополонених. Гібридний требюше доповнював тягові мотузки невеликою противагою, що врівноважувала більш довге метальне плече, і метав на 100 м камінь вагою 10— 50 кг або посудину із запальною сумішшю, роблячи 1 постріл за хвилину. Такі машини були неефективні проти кам’яних стін, але могли розбивати або підпалювати дерев’яні укріплення. Требюше із противагою масою 5—20 т (з’явився у Сх. Середземномор’ї наприкінці 12 ст. і тоді ж був запозичений західноєвропейцями) метав обтесані ядра вагою 100—150 кг на відстань 150—300 м, роблячи 1—2 постріли за годину. Він мав високу кучність і міг руйнувати кам’яні стіни товщиною до 2 м. Його обслуговувало бл. 100 осіб. Застосування П. на Русі вперше відзначене в 1234 (галицько-волинськими і київськими військами проти Чернігова): «меташа бо каменем полтора перестрела, а камень якоже можаху 4 мужа силнии подъяти». Відсутність більш ранніх згадок, археол. знахідок (обтесаних ядер) і впливу на фортечну арх-ру домонгол. періоду приводить до висновку, що перші П. в рус. князівствах з’явилися не раніше
1220-х рр., були імітацією зх. машин (на півдні — польських, на півночі — німецьких) і залишалися поодинокими експериментами. Масоване застосування П. монгол. армією Батия 1237—41 виявилося несподіваним для давньорус. міст. Згідно з рус. літописами монгол. П. «вибивали стіни», угор. джерела свідчать і про застосування запальних снарядів. П. монголів згадуються до 1261, потім зникають із літописів. Імовірно, їхнє застосування залежало від доступності майстрів із Китаю й мусульманських країн. Єдина пізніша згадка пов’язана з облогою армією золотоординського хана Джанібека 1345—47 генуезької Кафи (нині м. Феодосія), коли татари метали у місто трупи померлих від чуми і епідемія була рознесена потім генуезцями по всій Європі. Іпатіївський літопис згадує застосування П. русинами (галицько-волин. військами) і поляками аж до 1291. Безперервну традицію застосування П. можно простежити тільки в новгородсько-псковських землях, звідки вони повільно переходять у владимиро-суздальські й смоленські; найбільш часті згадки припадають на останню чверть 14 ст. Всі згадки П. у Великому князівстві Литовському пов’язані з війною проти Тевтонського ордену (із 1264), а також діями проти Смоленська й Пскова (нині обидва міста в РФ; до 1426). Вочевидь, на пд. напрямку потреби у важкій облоговій техніці не було. Із 1380-х рр. і остаточно в 1420-ті рр. вогнепальна зброя витиснула П., одночасно з тим, як це відбувалося в Зх. Європі. Літ.: Кирпичников А.Н. К вопросу об устройстве древнерусских мета-
тельных машин. В кн.: Сборник исследований и материалов Артиллерийского исторического музея, вып. 3. Л., 1958; Уваров Д. Средневековые метательные машины Западной Евразии. Web: http://www.xlegio.ru/throwing-machines/middle-ages/westerneurasia-medieval-throwing-machines. Д.І. Уваров.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОРОКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
