ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1939 — воєнна операція Червоної армії проти Польщі у вересні—жовтні 1939 з метою зайняття західноукр. та західнобілорус. землі, що перейшли до рад. сфери інтересів згідно із Секретним додатковим протоколом до Договору про ненапад між Німеччиною і Рад. Союзом («Пакт Молотова—Ріббентропа»). Рад. план передбачав масований наступ військ одночасно на кількох гол. напрямках: на Гродно (нині місто в Білорусі) і Вільно (нині м. Вільнюс), на Барановичі — Брест (нині місто і адм. центр Брестської обл., Білорусь), на Рівне—Луцьк—Володимир-Волинський, на Тернопіль—Львів, на Бориславські нафтові родовища. На 8-й день операції війська мали вийти на «Керзона лінію». Їхнє подальше просування з виходом на рубіж Вісли і Нарева (прит. Вісли) залежало б від заг. розвитку воєнно-політ. ситуації в Польщі. Для виконання цих завдань залучалися, переважно, війська двох прикордонних військ. округів — Білорус. особливого та Київ. особливого, на базі яких були створені два фронти — Білорус. фронт (команд. — командарм 2-го рангу М.Ковальов, нач. штабу — комдив М.Пуркаєв) та Український фронт (команд. —
командарм 1-го рангу С.Тимошенко, нач. штабу — комдив М.Ватутін). У першому оперативному ешелоні перебували: 21 стрілецька і 14 кавалерійських дзій, 16 танкових і 2 мотострілецькі бригади та Дніпровська військова флотилія, які були зведені в 7 армій, кінно-механізовану групу та один окремий стрілец. корпус. Заг. чисельність військ першого ешелону обох фронтів становила понад 617 тис. вояків, майже 5 тис. гармат і мінометів, майже 4,8 тис. танків та 3,3 тис. бойових літаків. Крім того, з армійськими частинами взаємодіяли 16,5 тис. прикордонників НКВС. У зв’язку з нападом на Польщу нім. військ польс. верховне командування зосередило осн. сили в зх. регіонах країни. Сх. регіони належали до тилової зони, де перебували підрозділи Корпусу Охорони Прикордоння (команд. — генерал бригади В.Орлік-Рюкеман), кілька батальйонів територіальної оборони, Пінська військ. флотилія та запасні частини, що готували маршові поповнення для фронту. Заг. чисельність польс. військ на західноукр. і західнобілорус. землях напередодні рад. наступу, за підрахунками польс. істориків, становила приблизно 400—450 тис. вояків, до 600 гармат, до 100 танків і броньовиків, бл. 160 бойових літаків. Однак переважна більшість польс. вояків були щойно призваними резервістами, яким бракувало зброї, боєприпасів та обмундирування. Бойову цінність мали тільки прикордонні підрозділи (12 тис. вояків) та Пінська військ. флотилія (понад 2 тис. вояків, 40 бойових і 50 допоміжних кораблів). О 3 год 15 хв 17 вересня 1939 польс. послу в Москві В.Гжибовському була вручена нота рад. уряду, в якій стверджувалося, «що польська держава та її уряд фактично перестали існувати», а «залишена без керівництва Польща перетворилася на зручне поле для всіляких прикрих випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР». Тому рад. уряд, аби не допустити до цього і взяти під захист життя та майно населення Західної України і Зх. Білорусі, віддав наказ Гол. командуванню Червоної армії перейти польс. кордон.
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// разки рад. військам біля м-ка Шацьк. Воєнна операція Червоної армії пришвидшила воєнну поразку Польщі та змусила польс. військово-політ. кер-во передчасно залишити країну й евакуюватися ввечері 17 вересня до Румунії (на момент початку наступу польс. президент, уряд та головнокомандуючий, усупереч твердженням рад. сторони, перебували на польс. території). Її прямим наслідком стало включення західнобілорус. та західноукр. земель до складу СРСР. Літ.: Szaw»owski R. [Liszewski K.] Wojna polsko-sowiecka, 1939, t. 1—2. Warszawa, 1996; Grzelak Cz. Kresy w czerwieni: Agresja Zwizku Sowieckiego na Polsk“ w 1939 roku. Warszawa, 1998; Мельтюхов М. Советско-польские войны: Военно-политическое противостояние 1918—1939 гг. М., 2001; Україна у Другій світовій війні: Погляд з ХХI сторіччя, кн. 1. К., 2010. А.О. Руккас.
У той момент, коли польс. послу зачитували ноту рад. уряду, війська Білоруського та Українського фронтів почали наступ. За перший день вони подолали кілька десятків кілометрів, зайнявши Рівне, Тернопіль, Чортків, Молодечно (нині місто Мінської обл., Білорусь), Барановичі, Несвіж (нині місто Мінської обл., Білорусь). 18 вересня Червона армія вступила до Дубна, Луцька, Золочева, Коломиї, Слоніма, Новогрудка (нині обидва міста Гродненської обл., Білорусь), 19 вересня — до Ліди, Волковиська (нині обидва міста Гродненської обл., Білорусь), Кобрина (нині місто Брестської обл., Білорусь), Володимира-Волинського, Рогатина, Станіславова (нині м. Івано-Франківськ), вийшла на підступи до Львова та Гродно. 20 вересня рад. війська зайняли Кобрин, Ковель. Вранці наступного дня, згідно з директивою наркома оборони, наступ був призупинений, оскільки на деяких ділянках (у районі Білостока (нині м. Бялисток Підляського воєводства, Польща), Бреста та Стрия) рад. частини ввійшли в контакт із д-зіями Вермахту. Вимушену оперативну паузу треба було використати для впорядкування тилу, налагодження зв’язку тощо. 21 вересня в Москві був підписаний спец. радянсько-нім. протокол, який регулював відхід Вермахту з територій, що за секретним додатковим протоколом до договору про ненапад належали до сфери інтересів СРСР. Було домовлено, що німці почнуть відхід 22 вересня, щоденно відступаючи на 20 км. Нім. ар’єргардні та рад. авангардні підрозділи мали розділяти 25 км. Після укладання протоколу 22 вересня до зайнятих німцями Стрия, Білостока і Бреста вступили рад. частини. В останньому випадку з нагоди передачі міста відбувся спільний радянсько-нім. парад (єдиний, усупереч поширеній тезі про кілька спільних військ. парадів). Того ж дня рад. війська увійшли до Львова, захисники якого з 12 вересня тримали оборону проти німців. Після кількох турів переговорів польський генерал бригади В.Лянгнер вирішив без бою здати місто Червоній армії.
15-тис. польс. гарнізон склав зброю. 24 вересня радянські війська вступили до Дрогобича, Комарно, Жовкви, 25 вересня — до Осовця, Більська-Підляського (нині обидва міста Підляського воєводства), Холма (нині м. Хелм Люблінського воєводства), 26 вересня — до Білої-Підляської (нині м. Бяла-Подляска), Замостя (нині м. Замость; обидва Люблінського воєводства, Польща), Яворова, Самбора, 28 вересня — до Перемишля, 29 вересня — до Ломжи (нині місто Підляського воєводства), Седльце (нині місто Мазовецького воєводства) та Лукува (нині місто Люблінського воєводства; усі в Польщі). На досягнутих рубежах 29 вересня рух рад. військ був зупинений, оскільки вранці цього дня був укладений радянсько-нім. Договір про дружбу та кордони, згідно з яким землі між Наревом, Зх. Бугом (прит. Нарева, бас. Вісли), Віслою та Саном (прит. Вісли; Люблінське і сх. частина Варшавського воєводств) передавалися нім. стороні, в обмін на включення Литви до рад. сфери інтересів. Тепер уже Червоній армії довелося віддавати німцям щойно зайняті території. Поступовий відхід на лінію нового кордону розпочався 5 жовтня й завершився 13 жовтня. 16 жовтня кордон взяли під охорону прикордонні війська НКВС. Таким чином, воєнна операція Червоної армії проти Польщі добігла кінця. За явно заниженою інформацією, рад. війська втратили вбитими 1173 особи, пораненими — 2002 особи, зниклими безвісти — 302 особи. Було знищено 17 танків, 6 літаків, 36 автомашин. Втрати польс. військ оцінюються в 3,5 тис. загиблих, 20 тис. поранених та понад 450 тис. полонених. Загалом поляки чинили слабкий, неорганізований та нескоординований опір. Мали місце бої локального характеру. Деякі з них відзначалися напруженим і запеклим характером. Напр., два дні точилися бої на вулицях Вільно (18—19 вересня) та Гродно (20—21 вересня), кілька днів поляки оборонялися на лінії укріплень в районі Сарн (17—20 вересня).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1939» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
