Перші спроби створити польс. стаціонарний театр у Києві датуються 1905, коли в Російській імперії значно змінилася політ. кон’юнктура та з’явилися гарантовані громадян. права. 40-тис. київ. польс. громада вбачала в театрі центр нац. та патріотичного виховання. «Польський стаціонарний театр у Києві» розпочав роботу 1906. 1906—07 очолюваний К.Лодзинською, а 1907—09 — А.Семашко. Існував театр за фінансової підтримки Польс. т-ва шанувальників мист-ва та складався з акторів-аматорів. Із 1909 до трупи почали долучатися професійні актори, переважно із польс. провінційних театральних труп. За худож. керівництва О.Станевського 1910—11, а із 1912 — Ф.Рихловського театр досягнув свого розквіту. До вистав залучалися видатні польс. актори — К.Каменський, С.Висоцька, А.Зельверович. 1916 до трупи увійшли актори С.Ярач, Ю.Остерва, Б.Болеславський, сценограф В.Драбик. Репертуар, поряд зі всесвітньою класикою (Арістофан, В.Шекспір), складався також із творів польс. драматургів — Ю.Словацького, А.Фредра, Л.Ридля, С.Виспянського, С.Пшибишевського та ін. Із 1915 в Києві почали з’являтися й ін. польс. трупи — «Театр мініатюр» (1915), «Польський фарс» (1916), «Фіглі» (1916) та найбільш значна з них — «Студія» С.Висоцької (1916). 1917 виник «Театр новин», а 1918 після розпаду театру Ф.Рихловського — «Новий Польський театр», яким керував Ю.Остерва. 1921 було засновано 1-й Держ. робітн. польс. театр під кер-вом З.Вільчковського. Із метою залучити до комуніст. виховання та соціаліст.
буд-ва широкі маси етнічних поляків, які історично мешкали на укр. територіях, 1925 ЦК РКП(б) звернувся до КП(б)У із пропозицією створити в Києві польс. професійний театр. 1926 було засновано Польс. драм. студію, що об’єднувала 25 слухачів — акторів-аматорів із середовища робітн. молоді — членів Польс. клубу. Нове творче об’єднання перебувало під наглядом Центр. польс. бюро освіти, створеного при наркоматі освіти УСРР. У студії, окрім спец. предметів — сценічного мист-ва, пластики, руху, музики, худож. читання, викладали польс. мову і літературу, історію. Згодом на спеціалізованих курсах при студії розпочали підготовку керівників драм. гуртків для польс. культурно-освітніх установ не тільки УСРР, але й Білорус. СРР і РСФРР. Силами студійців було підготовлено 25 п’єс та окремих театральних номерів. 1929—30 гол. режисером студії був В.Вандурський, відомий польс. режисер-новатор, поет і драматург. За його ініціативою 1929 студію було переформовано в Польс. театральну майстерню (Польпрат). Цей період в історії театру пов’язаний із пошуками нових способів сценічного вираження, зверненням до сучасної польс. драматургії (Б.Ясенський, В.Броневський, С.Станде) та нац. культ. традицій (Ю.Словацький). Ця діяльність В.Вандурського й театральної трупи зазнала нищівної критики з боку укр. парт. чиновників і культ. діячів, рад. преси. Режисер був звинувачений у польс. «націонал-більшовизмі» (у т. ч. особисто наркомом освіти УРСР М.Скрипником) і відсторонений від кер-ва театром. У країні набирала обертів антипольс. кампа-
385
ПОЛЬСЬКИЙ
Анонс вистав 1-го Польського держтеатру в тижневику «Радянське мистецтво». 25 січня 1932.
st hi
or o y. rg a .u
/
Після звільнення В.Вандурського на роль худож. керівника і режисера було запрошено Г.Юру. Офіц. відкриття театру відбулося 3 березня 1931 виставою «Гута» білорус. драматурга Г.Кобеця (у приміщенні Музкомедії, Червоноармійська, 51а). Вистави, поставлені у цей час, мали яскраво виражений пропагандистський характер, були ідеологічно вивірені, відповідали запитам «пролетарської культури». Для постановки обиралися п’єси непольс. авторів, що було реакцією на попередні звинувачення в польс. націоналізмі. Спектаклі відбувалися в різних приміщеннях, але згодом театр розмістився за адресою: вул. Свердлова, 19 (нині це
Нірод Ф. Ескізи костюмів до сатиричної п’єси О. Скибневського «Єще паньска нє згінєла». 1933.
tp ht :// Після арешту О.Скібневського та ін. працівників театру всілякі творчі експерименти було припинено. П’єси польс. авторів поступово зникали з репертуару театру. Більшість п’єс, поставлених силами колективу, належали до випробуваної часом класики (Ж.-Б.Мольєр, В.Шекспір, Ф.Шіллер, О.Островський та ін.) та «творів пролетарської культури» (В.Катаєв, Ю.Яновський, Б.Ромашов та ін.). Після «справи О.Скібневського» польс. мова в театрі почала втрачати свої позиції на користь російської. Польс. елемент вичавлювався з театру. Наприкінці 1934 з посади директора театру звільнено В.Бальцеріка, у вересні 1935 заарештовано органами НКВС УСРР директора театру І.Ліпінського, ще раніше — двох провідних акторів трупи — А.Станкевича та В.Клюса, а 1937 — завліта театру, відомого літературознавця Ф.Якубовського, акторів Є.Захарчука, В.Завадського, К.Олеарського, Г.Мудру, В.Гржибовську, В.Германовича, М.Лівшиць, Й.Весеніна-Іржикевича, 1938 — Б.Дробинського, К.Шалобріта, М.Толстого. Більшість із них проходили у справі «Польської організації військової» та були засуджені до смерті. На ключові посади театру — директора, заступника директора, худож. керівника і гол. режисера — практично кожного року призначалися нові особи. 3 квітня 1937 наказом К-ту у справах мист-в при РНК СРСР театр була ліквідовано, а навесні 1938 він припинив своє існування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛЬСЬКИЙ ТЕАТР У КИЄВІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
