ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (Polski Autokefaliczny KoСcio» Prawos»awny) — автокефальна помісна правосл. церква в Польщі, що займає 13-те місце в диптиху автокефальних помісних церков. Після входження Польщі до складу Рос. імперії остання намагалася поглинути увесь край, зокрема і в церк. сфері. 1840 засновано правосл. Варшавську єпархію; першим архієпископом став Антоній (Рафальський; помер 1848).
Після здобуття Польщею держ. незалежності Священний Синод РПЦ у вересні 1921 тимчасово призначив на Варшавську кафедру, тобто керувати всією Правосл. церквою в Польщі, архієпископа Георгія (Ярошевського), що 1919 емігрував до Сербії та Італії. На його боці активно виступав єпископ Крем’янецький Діонісій (Валединський; 1876—1960). Діяльність укр. владик, спрямовану на відчуження від більшовицької Росії, не підтримували архієпископ Литовський і Віленський Елевферій (Богоявленський; 1870—1940) та єпископ Пінський і Новогрудський Пантелеймон (Рожновський; 1867 — р. с. невід.), а також меншою мірою єпископи Більський і Холмський Сергій (Корольов; 1881—1952) та Білостоцький Володимир (Тихоницький; 1873— 1959). Рішенням патріарха Московського і всієї Русі Тихона архієпископ Георгій (Ярошевський) був призначений тимчасовим екзархом Правосл. церкви в Польщі. На соборі єпископів, що відбувся на початку літа 1922, спершу — в Почаєві, де Георгій (Ярошевський) і Діонісій (Валединський) хіротонісали на єпископа Поліського Олександра (Іноземцева; 1888—1948), а потім — у Варшаві, з ініціативи уряду, було проголошено автокефалію Правосл. церкви в Польщі (єпископи, які цей акт не підписали й покинули собор, були позбавлені кафедр). Польс. мін-во віровизнань виробило «Тимчасові правила», оголошені в січні 1922. 8 лютого 1923 архімандрит Смарагд (у миру — Павло Латиш-Латишенко), колиш. ректор Холмської духовної семінарії, застрелив владику Георгія (Ярошевського). 6—11 листопада 1924 патріарх Константинопольський Григорій VII видав томос про автокефалію П.п.ц. Єпархій було п’ять — Варшавсько-Холмська, Віленська, Гродненська, Поліська (319 парафій) та найпотужніша Волинська (680 парафій). Були організовані Священний Синод, мережа благочиній. Для залагодження нац. непорозумінь і в боротьбі проти прагнення до ревіндикації митрополит Діонісій (Валединський) домагався проведення Всепольського правосл.
церк. собору, в підготовці якого узяв участь проф. І.Огієнко. Уряд Ю.-К.Пілсудського дозволив його проведення, але за умови зверхності держ. начала над церковним. Польс. влада провела ревіндикацію й нищення правосл. церков й церк. майна. Протягом семи тижнів, від 1 червня до 21 липня 1938, було зруйновано 110 церков і 7 каплиць, зокрема церква в Щебрешині 16 ст., у Корниці 1578 року, у Білій Підліській 1582 року, у Замостю 1589 року та ін. Предстоятелі П.п.ц. у 20 ст.: Георгій, митрополит (Ярошевський; 1921—23), Діонисій, митрополит (Валединський; 1923— 48), Тимофій, архієпископ (тимчасово керуючий; Шретер; 1948 —51), Макарій, митрополит (Оксіюк; 1951—61), Тимофій, митрополит (Шретер; 1961—62), Георгій, архієпископ (тимчасово керуючий; Кореністов; 1962—65), Стефан, митрополит (Рудик; 1965 —69), Василій, митрополит (Дорошкевич; 1970—98). Предстоятель П.п.ц. носить титул: Митрополит Варшавський і всієї Польщі. 1998 за рішенням Священного Синоду був інтронізований Митрополит Сава (у миру — Михаїл Грицуняк, н. 15 квітня 1938 у Снятичах; Польща). Нині правосл. населення в Польщі налічує 1,5 % (600 тис., здебільшого на сх.). Церква має 6 єпархій на території Польщі (Варшавсько-Більську митрополію з кафедрою у Варшаві; вікарні єпископи — Гайновський та Більський; Білостоцько-Гданську єпископію з кафедрою в Білостоку, Лодзинсько-Познаньську архієпископію з кафедрою в Лодзі, Перемишльсько-Новосондетську з кафедрою в Саноку, Вроцлавсько-Щецінську з кафедрою у Вроцлаві, Люблінсько-Холмську з кафедрою в Любліні), Правосл. ординаріат Війська Польського (кафедра у Варшаві), 1 єпархію в Італії (Аквілейську), 5 єпархій на території Бразилії й Португалії. Вищим органом управління П.п.ц. є Синод єпископів. Митрополит, який головує на ньому, скликає його двічі на рік. Члени Синоду — усі 8 архієреїв, які діють на території Польщі. У
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// проголосила себе Тимчасовим урядом, а сейм 18 грудня 1830 затвердив диктатора — генераллейтенанта Ю.-Г.Хлопіцького. Консервативне кер-во повстанням на чолі з диктатором намагалося провадити переговори з рос. імп. Миколою I, але вони не дали результату. 18 січня 1831 Ю.-Г.Хлопіцький зрікся диктаторства, був створений Нац. уряд (Rzd Narodowy) на чолі з кн. А.Чарторийським. Уряд схвалив програму боротьби за відновлення Польс. д-ви в кордонах 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795). Патріотичне т-во 25 січня провело у Варшаві багатолюдну демонстрацію, яка примусила сейм проголосити детронізацію Миколи I з польс. престолу. В ці дні вперше з’явилося звернене до всіх гноблених Рос. імперією народів гасло «За нашу і вашу свободу!» Рос. уряд кинув на придушення повстання значні військ. сили. На поч. лютого 1831 рос. війська під командуванням генерал-фельдмаршала І.Дибича почали наступ на Варшаву. Однак у битвах під Сточеком (нині м. Сточек-Луковські Люблінського воєводства, Польща), Ваврем і, особливо, Грохувом (нині обидва у складі м. Варшава) повстанці зупинили наступ рос. армії. Навесні 1831 вибухнули повстання польс. населення в Литві, Білорусі й Правобереж. Україні. В укр. землях польс. повстанці, які були переважно шляхтичамиземлевласниками, зустріли значну опозицію з боку селянства. Створені повстанські загони С.-Г.Ворцеля на Волині, К.Ру-
П.п.ц. організовано Митрополичу раду, Церк. суд, Митрополичий місіонерський к-т, Фонд соціального забезпечення, а також комісії: ревізійну, господарчобюджетну, видавничу, освітню й підготовки кадрів. Нині в П.п.ц. існують 2 чол. монастирі (Онуфріївський Яблочинський монастир і Супрасльський Благовіщенський монастир) та 2 жіночих (Марфо-Маріїнський на св. горі Грабарка та обитель во ім’я ікони Божої Матері Ружаностоцької). У Церкві діють Духовна семінарія у Варшаві (з 1950) й секція правосл. богослов’я у Варшавській богословській академії (із 1957). Раніше, із 1925, існував правосл. богословський ф-т Варшавського університету. Літ.: Попов А. [Гриненко В.] Гонение на православие и русских в Польше в ХХ-м веке. Белград, 1937; Марчак І. З мучеництва Холмщини на Білгорайщині. Вінніпег, 1957; Верховинець М. На руїнах і пустелях далеких: Руйнація українських святинь у Польщі. Пітсбург, США, 1960; Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя: Новіші часи. Вінніпег— Торонто, 1968; Купранець О. Православна церква в міжвоєнній Польщі, 1918—1939. «Записки Чина св. Василія Великого» (Рим, серія 2), 1974, т. 31; Власовський І.Ф. Нарис історії Української православної церкви, т. 4, ч. 2. Нью-Йорк—Бавнд-Брук, 1975; Manuil (LemeУevskij), Metropolit. Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965: Bio-Bibliographie, teil 1—6. Erlangen, 1979—89; Worhacz M. Ruch ukraiЅski w KoСciele Prawos»awnym w Polsce w latach 1924—1935. Wroc»aw, 1993. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
